Твори в 4-х томах. Том 1 - Ернест Міллер Хемінгуей
— Як ти думаєш, що воно все означає?
— Не знаю.
— А як ти гадаєш?
Говорячи, Макс дивився в дзеркало.
— Не можу сказати.
— Чуєш, Еле, молодець не може сказати, що він про все це думає!
— Еге ж, чую, — озвався Ел з кухні. Він відчинив низьке віконце, крізь яке передавали тарілки, й підпер його пляшкою від томатного соусу, щоб не зачинялось. — Слухай, молодче, — сказав він Джорджеві з кухні.— Стань-но трохи далі. А ти, Максе, посунься трохи праворуч. — Він розміщував їх, наче фотограф перед тим, як робити груповий знімок.
— Побалакай зі мною, молодче, — сказав Макс. — То як ти думаєш, що тут має статися?
Джордж мовчав.
— Ну, то я тобі поясню, — провадив далі Макс. — Ми хочемо вколошкати одного шведа. Знаєш такого здоровенного шведа, на ім'я Оле Андресон?
— Знаю.
— Він щовечора приходить сюди обідати, правда ж?
— Іноді приходить.
— О шостій, чи не так?
— Так, якщо взагалі приходить.
— Усе це, молодче, ми знаємо, — сказав Макс. — Побалакаймо про щось інше. В кіно ти ходиш?
— Інколи ходжу.
— Треба ходити частіше. Кіно — то чудова штука для таких молодців, як ти.
— За що ви хочете вбити Оле Андресона? Що він вам заподіяв?
— Йому й не випадало щось нам заподіяти. Він нас ніколи навіть не бачив.
— Та й побачить лише раз у житті,— докинув Ел з кухні.
— Тоді за що ж ви хочете його вбити? — спитав Джордж.
— Нас попросив про це один приятель. Просто дружня послуга, молодче.
— Помовч, — сказав Ел з кухні.— Ти до біса базікаєш.
— Та треба ж мені розважати свого молодця. Правда, молодче?
— Ти надто розбазікався, — сказав Ел. — Онде мій молодець із негром самі собі розважаються. Сидять тут у мене зв'язані докупи, мов ті подружки з монастирської школи.
— То ти бував у монастирській школі?
— Як знати, може, й бував.
— У хедері ти бував. Оце напевне.
Джордж поглянув на стінний годинник.
— Коли хтось зайде, скажеш, що кухаря немає, а як і тоді не відчепиться, підеш у кухню і сам щось зготуєш. Затямив, молодче?
— Гаразд, — сказав Джордж. — А що ви зробите з нами потім?
— Там побачимо, — сказав Макс. — Це таке діло, що наперед ніколи не знаєш.
Джордж знову звів очі на годинник. Було чверть на сьому. Двері з вулиці відчинилися. Зайшов водій трамвая.
— Здоров, Джордже, — сказав він. — Підкріпитись є чим?
— Та Сем якраз вийшов, — відказав Джордж. — Вернеться десь за півгодини.
— То я краще піду куди-інде, — сказав водій.
Джордж подивився на годинник. Було двадцять хвилин на сьому.
— Чисто зроблено, молодче, — сказав Макс. — Ти справжній джентльмен.
— Він знав, що я розчереплю йому голову, — озвався з кухні Ел.
— Ні,— заперечив Макс. — Зовсім не тому. Просто він молодець. Славний хлопчина. Він мені подобається.
За п'ять хвилин до сьомої Джордж сказав:
— Він не прийде.
Перед тим до їдальні заходило ще двоє. Для одного з них Джордж мусив піти в кухню й приготувати сандвіч з яєчнею та шинкою, якого той захотів узяти з собою. В кухні він побачив Ела, що сидів на стільчику біля віконця, зсунувши котелок на потилицю і сперши на привіконну поличку дуло обріза.
На підлозі в кутку сиділи Нік і кухар, зв'язані спиною до спини; роти їхні були заткнуті кухонними рушниками. Джордж приготував сандвіч, загорнув у проолієний папір, вклав у пакет і виніс покупцеві; той заплатив і пішов собі.
— Мій молодець на всі руки майстер, — сказав Макс. — І куховарити вміє, і все на світі. Ото буде якійсь дівчині господиня в домі.
— Он як? — мовив Джордж. — А вашого приятеля, Оле Андресона, вже не ждіть.
— Дамо йому ще десять хвилин, — сказав Макс.
Він дивився в дзеркало і на годинник. Стрілки годинника показали сьому, потім п'ять хвилин на восьму.
— Ходім, Еле, — сказав Макс. — Нема чого тут стовбичити.
Він не прийде.
— Почекаймо ще п'ять хвилин, — відказав Ел із кухні.
За ті п'ять хвилин зайшов ще один відвідувач, і Джордж пояснив йому, що кухар занедужав.
— То якого ж біса не візьмете іншого? — спитав той. — Добра мені їдальня! — І пішов геть.
— Ходім, Еле, — сказав Макс.
— А що робити з цими двома молодцями й негром?
— Та нехай собі живуть.
— Ти так думаєш?
— А певне. Ми своє відбули.
— Не до смаку мені ці сентименти, — сказав Ел. — Ти вибовкав більш ніж треба.
— Е, до лиха, — сказав Макс. — Мали ж ми якось розважатися чи ні?
— І все одно базікав ти забагато, — сказав Ел.
Він вийшов з кухні. Під його тісним пальтом злегка випиналося дуло обріза. Він поправив пальто руками в рукавичках.
— Ну бувай, молодче, — сказав він Джорджеві.— Щасливий ти хлопець.
— Ай справді,— докинув Макс. — Можеш грати на перегонах.
Обидва вийшли. У вікно Джордж бачив, як вони поминули ліхтар і перетнули вулицю. Тісні пальта й котелки робили їх схожими на коміків з вар'єте.
Джордж пішов до кухні й розв'язав Ніка та кухаря.
— Годі з мене цих витівок, — сказав Сем, кухар. — Годі, аж по саму зав'язку!
Нік підвівся. Йому ще ніколи не затикали рота рушником.
— От тобі й маєш, — мовив він. — Що це за чортівня? — Він намагався вдавати хвацького хлопця.
— Вони хотіли вбити Оле Андресона, — пояснив Джордж. — Думали його застрелити, коли він прийде сюди.
— Оле Андресона?
— Атож.
Кухар обмацав кутики рота пучками великих пальців.
— Вони пішли? — спитав він.
— Так, — відповів Джордж. — Пішли вже.
— Не подобається мені все це, — сказав кухар. — Ой як не подобається.
— Слухай-но, — мовив Джордж до Ніка. — Сходив би ти до Оле Андресона.
— Гаразд.
— Не встрявайте ви в це діло, — обізвався кухар Сем. — Краще сидіть собі нишком.
— Коли не хочеш, не ходи, — сказав Джордж.
— Встрянете в цю халепу, то добра не ждіть, — правив своєї кухар. — Сиділи б собі нишком.
— Я піду до нього, — сказав Нік Джорджеві.— Де він живе?
Кухар відвернувся.
— Дітлахи завжди гадають, що вони розумніші за всіх, — пробурчав він.
— Він живе в мебльованих кімнатах місіс Хірш, — відповів Джордж Нікові.
— То я піду туди.
Вуличний ліхтар світив крізь голе віття дерев. Нік пройшов понад трамвайною колією і від другого ліхтаря звернув у бічну вуличку. Мебльовані кімнати місіс Хірш були через три будинки за рогом. Нік зійшов на ганок і натиснув кнопку дзвоника. Двері відчинила якась жінка.
— Оле Андресон тут живе?
— Ви хочете його бачити?
— Так, якщо він удома.
Слідом за жінкою Нік піднявся сходами і пройшов у кінець коридора. Жінка постукала в двері.
— Хто там?
— Тут хтось хоче