Зірки Егера - Геза Гардоні

І хмари зникли. Небо проясніло. Та й чи можна чоловікам хмуритися, коли жінки піснею стрічають грозу, що насувається!

Мекчеї встав і підняв срібний кубок:

— Шановні друзі! — почав він.— Настають великі дні. Навіть сам господь бог сидить зараз біля небесного віконця, дивиться на Егер і думає: як ото дві тисячі чоловік наважуються подужати двісті тисяч? Та я не втрачаю надії. Бо нема між нами жодного боягуза. Чуєте, жінки й ті весело співають. Але якби й закрався в чиєсь серце ляк, є серед нас два витязі, поруч з котрими навіть сліпі, навіть каліки не підупадуть духом. Обох я знаю ще з юнацького віку. Одного з них сам господь сотворив для того, аби він слугував узірцем угорської доблесті. Сила його — крицева, сам він, мов шабля золота, втілює твердість і благородство. Другий, котрого я теж знаю з юності,— втілення розуму, відваги, самовладання і кмітливості. Де ці витязі появляються, там кожен відчуває приплив бадьорості, мужності й віри в угорський розум. Ніяка небезпека з ними не страшна. Бажаю, аби ви так же близько, як і я, знали нашого капітана Іштвана Добо і старшого лейтенанта Гергея Борнеміссу.

Добо встав, почаркував з усіма і почав свою промову:

— Рідні мої! Навіть якби я був лякливим, наче олень, який здригається від одного лише собачого гавкоту, я не зміг би тікати тоді, коли йдеться про долю моєї вітчизни. Тут шлях єдиний — на бій! Приклад Юришича[72] доводить, що найжалюгідніша фортеця може стати могутньою твердинею, якщо її захищають справжні витязі. Наша фортеця сильніша за Кіесегську, і ми теж повинні бути сильнішими од її захисників. Я знаю турецькі війська. В мене ще ледь пробилися вуса, коли я стояв на Мохачському полі і бачив дику рать Сулеймана. Повірте мені, двадцять вісім тисяч угорців перемогли б стотисячний набрід, якби між угорцями був бодай один чоловік, котрий умів би керувати боєм. Там же ніхто не командував, ніхто не керував боєм. Полки розгорталися без урахування стану ворога — йшли хто куди. Неборак Томорі[73] — вічна йому пам'ять! — був справжнім героєм, але який з нього полководець? Він гадав, що вся командирська наука полягає в словах: «За мною!» Розпочинав він з молитви, а потім, густо лайнувшись, гукав: «За мною!» — і угорці врізалися в гущу турецького війська. Турки розбігались, як гуси. А ми, пойняті завзяттям достойних наших предків, на відчай душі мчали на баских скакунах гарматам навстріч. І, звичайно, гармати й ланцюгові ядра робили те, на що людина спроможною не була. З двадцяти восьми тисяч нас уціліло чотири тисячі. З цієї страшної біди можна було взяти два уроки, добрячі уроки. Перший — що турецький табір зовсім не військо витязів, а збіговисько різношерстої потолочі. Турки збирають безліч усілякого люду й тварин, аби залякати глупаків незліченною своєю ордою. Другий урок — хоч би як мало угорців було, вони можуть розладнати велике турецьке військо і навіть перемогти його, коли щитом їм слугуватиме не лише одчайдушність, а й розум.

Усі, хто сидів за столом, слухали коменданта, не ворухнувшись, не змигнувши оком.

Добо вів далі:

— У нашому становищі розум підказує: триматися непохитно до прибуття королівських військ. Турки обстрілюватимуть фортецю, йтимуть на приступи, може, навіть і проб'ють мури, які до пори до часу захищають нас. Ось тоді ми й маємо виступити самі на захист стін, які прикривали нас. Ми ніколи не дозволимо вирвати з наших рук долю угорців!

— Ніколи! Ніколи! Не дозволимо!— закричали всі, посхоплювавшись з місць.

— Спасибі, що ви прийшли в Егер,— вів далі Добо.— Спасибі, що ви принесли свої шаблі й серця для захисту вітчизни. Зміцніло в мені відчуття, що господь простягнув свою руку над Егерською фортецею і каже бусурманській орді: «Далі ні кроку!» Хай надихне це відчуття і вас, і тоді я буду твердо впевнений, що за цим же столом весело відсвяткуємо торжество перемоги.

— Хай буде так! — закричали офіцери і почаркувалися срібними й олов'яними кубками.

Услід за Добо встав і Пете. Рухи його, як і завжди, були рвучкі. Він підвівся, з усмішкою зазирнув до свого кубка і заговорив:

— Наш капітан Мекчеї вірить у Добо і в Борнеміссу. Добо і Борнемісса вірять у нас і в надійність нашої твердині. Я ж тепер скажу, у що вірю я.

— Слухаємо, слухаємо!

— Недавно в числі інших фортець упали дві могутні твердині: Темешвар і Солнок...

— І Веспрем.

— У Веспремі не було людей. А чому впали ці дві могутні фортеці? Минуть роки, і люди, певно, скажуть: вони впали тому, що турок був сильніший. А це ж не так. Вони впали тому, що Темешвар захищали іспанські найманці, та й Солнок теж обороняли найманці — іспанці, чехи й німці. Тепер же дозвольте сказати, у що я вірю. Я вірю в те, що Егер не буде обороняти ні іспанське, ні німецьке, ні чеське військо. Не рахуючи