Зірки Егера - Геза Гардоні

— І хай мені допоможе бог! — одностайно гули голоси.

— А тепер я присягатиму сам,— голосно сказав Добо, простягаючи руку до розп'яття.— Клянуся всі мої сили, всі мої помисли, кожну краплю крові віддати захисту вітчизни й фортеці. Клянуся бути з вами разом в усіх небезпеках! Клянуся не допустити переходу фортеці в руки поганців! Допоки я живий, не здамся і фортеці не здам! І хай прийме земля тіло моє, а небо — душу мою! І бог предковічний хай відвернеться від мене, якщо не дотримаю клятви моєї!

Всі обличчя сяяли, бо в серці кожного палахкотів вогонь. Сяйнули шаблі, усі в один голос гукнули:

— Клянемося! Клянемося!

Добо знову надів шолом і сів.

— Брати мої,— сказав він, беручи до рук аркуш паперу.— А тепер поміркуємо, як у фортеці розташувати сторожові пости. Розміщення воїнів на фортечних мурах не повинно бути однаковим. З боку міста і Нової вежі — низовина і долини. З півночі — пагорби й гори. Ворожі гармати стоятимуть, напевно, саме там, з того боку; турки намагатимуться пробити мур, щоб вдертися в місто.

— Муру їм ніколи не пробити! — сказав Цецеї.

— Ну-ну! — кинув у його бік Добо і вів далі: — Я для того й набрав до фортеці так багато теслярів і мулярів, аби вони за ніч встигали відновити те, що турок проламає. Так ось, на тому боці роботи буде найбільше. Якщо ж зараз ми й розмістимо людей, то в часи облоги багато що може змінитися.

— Наказуйте, пане капітан, ми згодні!— вигукували з усіх боків.

— Гадаю, що треба зробити так: поділимо всіх захисників на чотири загони. Один загін стоятиме біля головних воріт, другий — від головних воріт до наріжної вежі, третій — в зовнішніх укріпленнях, четвертий — на північному боці довкіл Казематної вежі. Відповідно до цих чотирьох загонів розподілиться і резерв. А командуватиме резервом мій помічник, капітан Мекчеї. Його завданням буде заміна вартових і захист внутрішніх укріплень.

— А стіна, що прилягає до міста? — спитав Гергей.

— Туди великих сил не потрібно. Якщо біля воріт стоятиме двадцять чоловік, то й цього буде досить. Прохід там вузький, так що турки його й не намагатимуться взяти приступом.

Добо взяв інший аркуш паперу.

— Солдатів я розподілив приблизно так. Від Старих, тобто головних, воріт до Нової вежі стоятимуть сто солдатів. Біля Казематної вежі — сто сорок, а разом з офіцером — сто сорок один. Біля Шандоровської вежі, не рахуючи воріт,— сто двадцять. Звідти у напрямі до воріт — сто п'ять...

— Усього чотириста шістдесят шість чоловік,— сказав Гергей.

— На двох вишках церкви по десять солдатів. Оце і всі захисники внутрішніх укріплень.

— Чотириста вісімдесят шість чоловік,— уголос підрахував Гергей.

Добо вів далі:

— Потім у нас підуть зовнішні укріплення. Від вежі Чабі до вежі Бебека — дев'яносто чоловік. Звідти до наріжної вежі — сто тридцять. Від Старих воріт до рогу — п'ятдесят вісім. Там ще є вузький кам'яний мур, який з'єднує зовнішні укріплення з внутрішніми. Тут очима доведеться діяти більше, аніж зброєю. Сюди достатньо й тридцяти п'яти солдатів.— Кинувши погляд на Мекчеї, він продовжував: — Поставимо туди слабосильних, а в дні приступів — навіть легкопоранених.

— Без одного — вісімсот,— сказав Гергей.

— Як ми розподілимо офіцерів? Почну з себе: я хочу бути всюди.

Палке схвалення.

— Обов'язки мого товариша Мекчеї вже відомі. З чотирьох старших лейтенантів один має бути біля Старих воріт. Там потрібні сила й незламний дух. Можна передбачити заздалегідь, що турок спробує ввірватися до фортеці саме через ці ворота. Там доведеться зблизька і постійно дивитися в очі смерті.

Гашпар Пете встав і, вдаривши себе в груди, крикнув:

— Прошу призначити туди мене!

І хоча відповідь Добо тонула у цьому гамірному пожвавленні, було видно, що він ствердно кивнув головою. Старий Цецеї подав Гашпарові Пете свою єдину руку.

— Далі йдуть зовнішні укріплення,— продовжував Добо.— Це найнебезпечніше місце. Турок намагатиметься засипати рів. Тут старші офіцери мають проявити відвагу, любов до вітчизни й зневагу до смерті.

Крім Пете, залишалося ще три старші офіцери; всі троє рвучко підвелися.

— Прошу призначити мене! — сказав Борнемісса.

— Прошу призначити мене! — сказав Фюгеді.

— Прошу призначити мене! — сказав Золтаї.

— Що ж, аби вам не пересваритися,— мовив з усмішкою Добо,— всі троє будете там.

Обов'язки між гармашами були розподілені заздалегідь. Одначе Добо забажав призначити старшого гармаша. Але кого?

На цьому ділі, крім нього