Зірки Егера - Геза Гардоні
Нове громове «ура» стрясло залу. А оскільки погляди всіх були звернуті до гармашів, ті занепокоєно перепитували:
— Was ist das? Was sagt er?[70]
Борнемісса повернувся до п'ятьох німців і так їм пояснив:
— Meine Herrn! Kapitän Dobo wird sein der haupt bum-bum! Ferstanden?[71]
Після цього Добо наказав сурмити загальний збір. На фортечному майдані він повторив солдатам п'ять пунктів присяги, прийнятої в залі. Сказав, щоб ті, хто відчуває страх, зараз же склали шаблі, щоб потім, у важкий час, не заражали своїм боягузтвом інших. Бо страх, сказав Добо, така ж зараза, як і чума. Або ще й гірша. Він умить переходить від одного до іншого. А наступні дні будуть важкі, і тому тут потрібні люди, сильні духом.
Добо розгорнув червоно-синій стяг фортеці і поставив його поряд з національним прапором.
— Покляніться!
Тієї ж миті ударив соборний дзвін.
Ударив тільки раз.
Усі спрямували свої погляди до міста. Удар дзвона прозвучав як короткий благальний зойк про допомогу. У фортеці, у місті і в околицях запанувала насторожена тиша.
5Увечері Добо запросив до себе в гості всіх, хто зранку присягав у залі.
З одного кінця столу сидів Добо, з другого — Мекчеї. Праворуч від Добо — отець Балінт, ліворуч — Цецеї. Біля священика — Гашпар. Пете, який мав право на почесне місце ще й тому, що його старший брат Янош був знатним придворним — головним виночерпієм короля. Янош Пете і влаштував Гашпара до фортеці, він же й надіслав із Відня порох та п'ятьох гармашів. Решта сиділа обіруч від Мекчеї й Добо, у залежності від віку й чину: Золтаї, Борнемісса, Фюгеді. Далі Фаркаш Корон — лейтенант абауйських піших солдатів; Балінт Кенді та Іштван Гегедюш — лейтенанти, що привели з собою п'ятдесят солдатів Дьердя Шереді; Лерінц Фекете — з ним із Регеца прийшли п'ятнадцять солдатів; Міхай Льокьош, з яким вільні міста прислали сто солдатів; Пал Надь — волячої сили, зухвалий чолов'яга — очолював загін у тридцять чоловік, присланий Дьердьем Баторі; Мартон Сенці — сепешський лейтенант — під його рукою сорок піших воїнів; чудовий стрілець Мігай Бор, якому Шарошський комітат довірив сімдесят піших воїнів; з Угочі приїхали Дьердь Салачкаї та Імре Надь (з цим останнім удова Габора Гамоннаї спорядила вісімнадцять солдатів); з Еперьєша прибув Антал Блашко.
Усі названі були лейтенантами. За ними по порядку сиділи: Іов Пакші, найбільш високорослий офіцер королівських військ, Тамаш Бойкі — лейтенант, який командував п'ятдесятьма боршодськими стрільцями. Ці два прийшли пізніше й тому сіли серед офіцерів гарнізону: старого скарбника Яноша Шукана; ключника Імре, який розпоряджався і винним погребом; дяка Мігая — офіцера-інтенданта, або, як тоді казали, головного хлібоділа; дяка Матяша Дьєндьєша — архієпископського писаря (фортеця входила до володінь архієпископа); дяка Болдижара та інших.
На вияв поваги до всіх захисників фортеці Добо запросив не лише офіцерів, а й одного молодшого сержанта, одного рядового, одного єгерського дворянина і одного єгерського селянина.
Наїдки підносили чотири слуги Добо. Аби їм полегшити роботу, кілька старших офіцерів послали їм у поміч своїх слуг.
За спиною Добо стояв зброєносець Криштоф ТарьянІ. Він же й прислужував своєму панові: ставив перед ним страви, доливав у кубок вино.
Була п'ятниця, тому й подали на початок щуку з хріном, засмаженого судака, далі пішов сом і стерлядь. Закінчили трапезу локшиною з сиром і узваром з корицею. Вдосталь було на столі винограду, яблук, груш і динь.
Чому ощадливий Добо справив цю вечерю? У такий спосіб хотів ушанувати день прийняття присяги? Бажав якнайшвидше перезнайомити офіцерів? А може, прагнув почути їхні відверті розмови, коли вино сприятиме цьому?
Спочатку настрій був урочистий, як у церкві. Білосніжні обруси, столове срібло з гербом Добо, над столом на ланцюгах дерев'яна бочечка, оздоблена різьбленням, букети осінніх квітів на столах — усе це посилювало урочистість учти.
Серця людей не зігрілись і тоді, коли після щуки в кубки полилося з прекрасної бочечки вино гранатового кольору. Після піднесеної мови Добо всі почувалися вкрай збудженими. Так у тривалій дзвінкій тиші зачаровано дослухаємось до відлуння дзвону, що змовк.
Поїли смаженої риби. Слуги поміняли тарілки. Всі чекали, що Добо привітає гостей. Але він сидів у своєму коричневому шкіряному кріслі втомлений, мовчазний.
Раптом тишу порушила весела пісня куховарок:
Гей, любила б жити в селі в крайній хаті — Водить туди милий коня напувати. Коня напувати, сам похизуватись