Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні - Юрій Корнійович Смолич
І Аркадій Петрович вирішив утворити літературний гурток.
Існування будь-яких гуртків у стінах або й поза стінами навчального закладу для учнів середніх шкіл заборонялося категорично. Гімназист мусить вивчити й відповісти учителеві урок. Більше нічого. Нічого там заводити викрутаси і крамолу!.. Отже, сама ідея утворення літературного гуртка це був, безсумнівно, акт крамольний. А заборонений плід такий солодкий! На перші збори нашого літературного гуртка прийшов навіть Бронька Кульчицький.
Нас зустріли Аля і Валя. Збори гуртка мали відбуватися у Вахлакових. Аля мружилася. Валя кулилася. Було затишно і приємно. Хотілося залізти в найдальший куток канапи, поруч із Валею або й Алею, і слухати. І нічого не говорити. І голову прихилити Алі або Валі на плече. За вікном дощ, листопад, мряка і холод. А тут тепло, горить лампа під зеленим абажуром, і Алине або й Валине плече таке затишне і таке ласкаве…
Втім, пас було аж одинадцять, а Аля з Валею — це тільки дві. В кращому разі на їхні плечі можна було прихилити максимум чотири голови…
І от, ввійшовши до загальної кімнати, ми раптом побачили ще один дівочий профіль. Ще одна гімназисточка, в зеленому форменому платтячку з білим комірцем, сиділа поруч з Венерою Мілоською, скромно схилившись над книжкою. Вона вдавала, що захоплено читає. Бо вона дуже засоромилася, коли до кімнати зразу ввійшло стільки молодих людей.
У Сербина затремтіли йоги, і йому зробилося майже млосно. В фотелі зовсім поруч з Венерою Мілоською, скромно схилившись над книжкою, сидів не хто інший як Катря Крос… Катря Крос!.. Зовсім поруч з Венерою Мілоською! Які ідіоти були ці древні греки! Що цей гіпсовий істукан проти справжньої і живої Ка грі Крос! Звісно, якби вони знали Катрю Крос…
Сербин почервонів, затремтів і тихо вийшов в кімнату до Пантелеймона. Він стидався! Нізащо! Нізащо в світі він не підійшов би привітатися до Катрі Крос! Нізащо…
Так воно й вийшло. Всі підійшли, привіталися і познайомилися. Катря встала, покинула книжку і, стидаючись, ледь-ледь потиснула кожному руку. А Сербин не підійшов. Катря і Сербин, тільки вони й знали, що вони так і не познайомились.
Аркадій Петрович сказав коротеньку промову про завдання літературного гуртка, про «разумное, доброе и вечное», про «спасибо», котре скаже нам руський народ. Гурток мав читати руських класиків і тут же їх обговорювати. Тургенєв, Достоєвський, Толстой. Можна ще й Гончарова. Скажімо, «Обрыв». Почати Аркадій Петрович запропонував хоч би з Тургенєва.
Читати і обговорювати Тургенева було, звісно, нуднувато. Адже кожний з нас перечитав його не пізніше п'ятого класу. Навіть Воропаєв і той читав чи то «Отцы», чи то «Дети». Навіть Кашин, який, окрім видань «Развлечения»[257], не читав нічого, і той якось помилково проглянув «Записки охотника», у виданні Ситіна[258] вони були надруковані таким же шрифтом, як і Нат Пінкертон. Але з пропозицією Аркадія Петровича погодилися всі. Читати так читати. Репетюк і Піркес поклали голови на плечі Алі. Кашин і Воропаєв — Валі. Туровський і Кульчицький влаштувалися обабіч Катрі Крос. Сербин тихо вийшов з Пантелеймонової кімнати і притулився в кутку за Венерою. Серце йому колотилося.
Читали «Отцы и дети». Читав сам Аркадій Петрович. Базаров! Нігілісти!..
— Глядіть! — сказав Туровський. — Які були раніше покоління молоді! їх хвилювали різні питання й проблеми. Чи є бог? Яка мета життя? Що таке безконечність? Що таке любов??.. — Катря спалахнула, і на Туровського вдарив від неї теплий, аж гарячий струмінь.
— Дурень! — відгукнувся Піркес. — Ще б цього нам бракувало! Війна! Загибають мільйони людей, світ скоро загине! А ми будемо сперечатися про бога, мету життя та безконечність! Га-га-га! От, дурило!
Аркадій Петрович схопився за книжку.
— Власне, ми говоримо не по темі, панове! Я пропоную звернути вашу увагу на… характеристики героїв… І… І їхні суперечки з батьками.
Від прохання звернути увагу на характеристику зразу ж зробилося нудніше. Ну, да: Хорь — практик, Калинич — ідеаліст…[259] Здається, починало відгонити лекцією словесності.
Макарові вперше у житті доводилося не читати самому, а слухати. І це прикувало його увагу. Базаров, безперечно, непоганий хлопець. Хоча, взагалі, нігілісти дурні. З нічого не може нічого й бути. Нігілісти — ніщо. Людина не може тільки заперечувати. Людина повинна щось і стверджувати. А що стверджує він, Макар? Га? Макар навіть розгубився. Фу ти, чорт! Він, здається, не стверджує нічого. Втім, він нічого й не заперечує. От тобі й раз! Як же це так?!
Тут Потапчук перервав читання. Опис життя братів Кірсанових, тургенєвських поміщиків, йому не вподобався. Цей ледар з англійськими манерами!
— Чорта! Яке дурацьке життя!
— Життя! — зневажливо відгукнувся Репетюк. — Ви розумієте, містер, що таке життя? — Репетюк щойно якраз захоплено заздрив життю англізованого поміщикового брата.
І якого, власне, чорта
