Марина — цариця московська - Валентин Лукіч Чемеріс
Але як тільки вірний Басманов заходився викладати те, що йому вже було відомо про змову, як цар його нетерпляче перебив:
— Будя, Басман, будя!!! Я вже ситий цими чутками ось покедова, — ребром долоні провів у себе по горлі. — І взагалі... Взагалі, я цього й слухати не хочу — набридли всілякі чутки. Та страхи, що нічим не підтверджені. І взагалі... взагалі, я, Басмане, не терплю донощиків, а тому буду їх наказувати. Донощиків! І тебе, Басман, можу наказати — за розповсюдження неперевірених даних. Висмоктаних з пальця чуток!
Басманов неспокійно затупцяв на місці.
— Воля ваша, але...
— Ніяких «але»! Я кажу: йди геть, Басмане! Йди, поки я і тебе не велів відшмагати батогами!
Але тут до його величності підійшов тесть, пан воєвода Мнішек, — він теж був явно стривожений.
— Почекай, боярине, — спинив Басманова, який уже почав було задкувати від царя. — Гадаю, — повернувся воєвода до царя, — що боярин Басман... Ні, ні, не гадаю, а певний: боярин Басман приніс тобі не чутки, а справжні і тяжкі для нас вісті. Лихі вісті. У правдивості їх я не радив би сумніватися.
— І пан воєвода туди ж? — цар похитнувся, але встояв. — Що ви хочете, воєвода і боярин?
— Дорога кожна година — не день.
— Вже й година дорога?
— Атож. Ко-ожна-а, — повторив воєвода по складах. — У Москві й справді твориться щось непотребне, вороже нам. Треба діяти і діяти негайно, ваша величносте. Сьогодні!
— Ч-чому сьо-огодні? — знову хитнувся цар. — Я люблю все... все завтра.
— Завтра-позавтра вже може бути пізно.
— О-он як? — цар недовірливо дивився то на тестя свого, то на боярина. — Я й не знав, що ви такі... такі панікери. Москва, як і вся Русь, за мене. За царя Дмитрія. І взагалі... взагалі, не псуйте мені настрою — він у мене добрий. Сьогодні в мене багато гостей. Я запросив їх на вечір у свій новий кремлівський палац — ось там ми г-гульнемо! І будемо завершувати весілля і братися за державні справи. А сьогодні-завтра ми ще гуляємо. Сьогодні у мене буде багато-багато гостей!
— Ваша величносте, — чи застогнав, чи крикнув Басманов. — Отямтесь!
— Ваша величносте, справді — отямтесь, — підхопив і воєвода. — Треба негайно вживати заходів — доки не пізно. Але спершу варто посилити охорону.
— Я дивуюся, — засміявся Дмитрій, — які ви, — говорилося до воєводи, — поляки... e-e... малодушні! І боязливі. Руські кажуть: лякана ворона і куща боїться. Та гаразд, — повернувся до Басманова. — Збільш на ніч варту. І щоб я більше не чув вашого пасталакання про якусь ніби змову. Москва мені вірна, Москва за мене. І за мою царицю. Вce! Досить! Бажаю сьогодні танцювати і радуватись.
І підхопивши під руку царицю, розчервонілу, розпашілу, як розквітлу, полетів з нею у танок...
Увечері його величність гуляла зі своїми гостями в новому кремлівському палаці, збудованому за його вказівкою. Грало з такого приводу сорок музик — танці тривали чи не до ранку. Тієї ночі цар був особливо веселий, невгамовний, і всі дивувалися: який цар, виявляється, невтомний і винахідливий у танцях...
Таким же винахідливим і невтомним він був і в постелі, але про це знала — і теж дивувалася — лише одна цариця...
16 травня 1606 року, МОСКВА, КРЕМЛЬ, ДЕВ’ЯТИЙ — І ОСТАННІЙ — ДЕНЬ ЦАРСЬКОГО ВЕСІЛЛЯ
В ніч із 15-го на 16 травня, як зазначається в «Щоденнику Марини Мнішек», поляки (а вони вже, на відміну від царя, почали боятися того, що насувалося) схопили «шість шпигунів, які прийшли до фортеці — себто в Кремль — на розвідку», — справа вже, очевидно, наближалася до розв’язки, якщо й у самому Кремлі з’явилися вивідники ватажків заколоту. Долі схоплених були вирішені швидко і без зайвої тяганини-маруди: «трьох убили, а трьох замучили». Оскільки це вже було серйозно — з’ява вивідників у самому Кремлі (і як вони пройшли під брамою? З вартою домовилися?), поляки спішно посилили всюди охорону, проте, як швидко час покаже, то вже були запізнілі заходи.
Юрій Мнішек і воєвода Басманов кинулись до царя, але той їх навіть вислухати відмовився. (От вже воістину: кого Бог хоче покарати, він того позбавляє розуму.)
— Ще раз прийдете до мене зі своїми страхіттями, велю вас вигнати з Кремля, — пригрозив.
Але якась крихта здорового глузду у ньому ще лишилася, бо він, раптом протверезівши, буркнув:
— Ось що... Негайно збільшіть кремлівську варту! Особливо біля в’їзних воріт — щоб там і миша непоміченою не прошмигнула. Сьогодні ще погуляємо, проводжаючи моє весілля, а завтра займуся вашими чутками та страхами! А поки що збільшіть, як я сказав, варту! Поставте під брами кращих стрільців.
Їх і поставили — Басманов особисто відібрав кращих з кращих. Ще й пригрозив їм пильнувати в обидва, вуха тримати на маківці голови і нікого без особливого на те дозволу і ногою в Кремль не пускати!
Але то вже було запізніле розпорядження царя — щодо збільшення варти біля кремлівських воріт. Головний змовник, боярин князь Василій Шуйський, ще раніше нього розпорядився до ранку захопити всі ворота Москви — і кремлівські теж.
Одночасно він впустив у Москву військо, яке до того стояло неподалік столиці, збираючись у похід на Крим.
Шуйський відмінив похід, велівши війську йти походом на Москву.
Вночі вірне Шуйському військо увійшло до Першопрестольної і почало займати вигідні позиції для нападу.
У всіх міських воротах, в тім числі й у
