Марина — цариця московська - Валентин Лукіч Чемеріс

Про скоромні, м’ясоїдні гульки та розваги — з танцями й піснями — у пісний день швидко стало відомо всій Москві — добровільні рознощики вістей старалися. А про м’ясоїдні гульки в пісний день роздзвонила в першу чергу кремлівська прислуга.

І ті вісті тільки посилювали невдоволення та обурення, що вже переростало у відкрите ремствування: як? Цариця православної Русі у пісний день влаштувала скоромні, бісівські гульбища?!

І це вона, їхня матушка?

Та хто вона така, що посміла кинути виклик православній Русі?

Та як вона після цього ще й сміє бути їхньою царицею — якась там дєвка з Польщі лютерської віри?

Геть, геть таку царицю!!!

А разом з нею і того... царя, прости Господи!!!

Геть, геть (вон, вон) її поляків з православної Москви!!!

У Москві вже відкрито готувався бунт, але цар Дмитрій, захоплений гульками, ще й у пісну середу влаштував танці бісівські.

У середу 14 травня царя вперше застерегли. Про лихо, що насувається на Кремль і на його владу. А воно, як вийде з берегів... О, назад у ті береги народну стихію вже не загониш. Поки московити не відведуть душечки свої, — а на Русі здавна бунти люблять — чим кривавіші, тим кращі!

Застерігали. Сміливці. Бо цареві й слова не можна було мовити про якусь там тривогу в Москві. Але знайшлися смільчаки, які проникли в царські палати і щось почали квапно казати хмільному веселому цареві про те, що вони бачили і що чули, про різні «сборища», які погрожували «изменой», але цар навіть не дослухав їх.

— Хто такі? — накотився на своїх рятівників. — Як проникли в Кремль? Як посміли зіпсувати мені радість? Які «сборища»? Яка «измена»? Наказати! Батогами!! Кого? Та всіх, хто розповсюджує такі чутки.

І розвеселі гульки тривали далі — сьомий день після весілля. Тривали, як і вчора-позавчора..

Правда, жовніри трохи запанікували. А втім, радше насторожились, бо й до них доходили якісь недобрі чутки. Не дочекавшись од царя вказівок, на свій страх і ризик посилили в Москві охорону і застерегли своїх «бути в повній, — пся крев! — готовності». Про всяк випадок! А раптом...

Усі вже бачили, що Москва готова до бунту — по­трібна лише зачіпка. Іскра, що спалахне всепожираючим полум’ям.

А червоного півня на Русі здавна уміли пускати!

Гості з Речі Посполитої, які приїхали чималим тлумом на весілля Марини Мнішек, гоноровиті й вельможні, аж ніяк не рахувалися з московитами, вже відкрито називаючи їх холопами і своїми підданими.

Гульбища наростали, хоч, здавалося б, куди більше.

Потім швидко прийде каяття, та не буде вороття.

Зітхатимуть: що, мовляв, тепер говорити, так Господь Бог захотів звершити і покарати нас за наші беззаконня, адже ми Його вже чи не забули, вдаючись до розкошів.

15 травня 1606 року, МОСКВА, КРЕМЛЬ, ВОСЬМИЙ ДЕНЬ — І ПЕРЕДОСТАННІЙ — ЦАРСЬКОГО ВЕСІЛЛЯ

Москва вже була по самі вінця переповнена чутками (а багато хто спостерігав це на власні очі) про брутальну поведінку гостей, про те насилля, що у столиці царства творили польські та литовські люди, які й тут «возомнили» себе панами над бидлом.

Правда, анонімний автор «Щоденника Марини Мнішек» зазначить, що то, мовляв, був поговір, наклеп на гостей та одноплемінників цариці.

«Учинили беспорядки, возведя поклеп на одного из поляков, якобы он насиловал боярскую дочь, о чем была на следующий день жалоба царю и расследование, на котором совсем этого не обнаружилось».

Марина все ж запитала — делікатно, правда, своїх гостей: чи було таке?

Гості дружно й обурливо відповіли: не було, ваша величносте!

Цариця повторила, що такого не було, і веліла скаржників зразково наказати батогами і гнати їх утришия — що й було зроблено. І всі в Кремлі загуділи: наклепи, наклепи! А після того як «наклепників» покарали, заспокоїлись і знову повсідалися за бенкетні столи на чолі з царицею та царем. Але укладач розрядних книг (такий собі літопис щоденних подій царського двору) безсторонньо засвідчив: було. П’яний поляк і справді прямо на вулиці зґвалтував боярську дочку... Та якби тільки він один!

Пізніше, як усе вже скінчиться, літописець так само безсторонньо писатиме:

«А литва и поляки в Московском государстве учили насильство делать: у торговых людей жен и дочерей имать сильно, и по ночам с саблями людей побивать и у храмов вере крестьянской и образом поругатца...»

Куди вже далі.

Але й це не насторожило безпечного царя.

Більше того, саме того дня, в четвер 15 травня, в передостанній день царського весілля, знову доповіли («якісь руські») про змову. Боярину Басманову, який один з небагатьох був до кінця вірний цареві і, як вважалося, ходив у його улюбленцях, — цар йому довіряв.

Але тільки не того разу.

Вислухавши те, що передавали «якісь руські», що в Москві вже завершується підготовка до бунту, стривожений Басманов відразу ж пішов до царя, який саме танцював у цариці Марини разом з її гостями, — венгерка з його гусарського костюму була нарозпаш!

Не просто було вірному Басманову відірвати захмелілого та веселого царя від танців, але він те зробив.

— Чого тобі, Басмане? — невдоволено запитав захеканий од танців цар. — Ти відірвав мене від веселощів у моєї цариці — у тебе справді нагальні вісті?

— Справа не терпить зволікань.

— Викладай! Та пошвидше, я хочу ще танцювати.