Марина — цариця московська - Валентин Лукіч Чемеріс
Велику роль за руським столом відігравав хліб. За щами чи другою рідкою стравою у селах зазвичай з’їдали від півкілограма до кілограма житнього хліба. (Білого хліба, пшеничного, в Росії фактично до XX ст. не знали. Його їли зрідка лише заможні класи, називаючи булкою, і на нього дивилися як на їжу празникову.)
До того як з’являться в Росії французькі кухарі, що реформують руську кухню, було далеко.
Ще у ХVIII ст. за багатим святковим столом подавали:
1. Горячее (щи, похлебка, юшка).
2. Холодное (окрошка, ботвинья, студень, заливная рыба, солонина).
3. Жаркое (мясо, птица).
4. Тельное (отварная или обжаренная рыба).
5. Пироги (несладкие), кулебяка.
6. Каша (иногда подавали со щами).
7. Пирожное (сладкие пирожки, пироги).
8. Заедки...
Марині Мнішек, яка звикла до європейської кухні, до витворів французьких кулінарів і кухарів (а саме вони господарювали на кухні у пана воєводи Юрія Мнішека), було і незвично, і тяжко звикати до руської кухні, що була тоді на значно і значно — в порівнянні з європейською — нижчому рівні.
Як вона часом не силувала сабе, розуміючи, що це кухня не лише її мужа, а й народу, чиєю царицею вона стала, але так і не могла звикнути — та ще за ті дев’ять днів її життя у Кремлі. Втрачаючи терпець, вона з роздратуванням відсовувала від себе миски й тарілки, вигукуючи: «Ну не можу я звикнути до цього... цього хльобового! До кислого хліба, до щів, до пісних страв!.. До похльобок, до затірух і заварух!.. До болтушок та борошняних супів! Та ще й самій солити й перчити за столом ці несмачні страви!..»
Бачачи таке, Дмитрій вирішив не неволити жону-царицю. Звикла до своєї кухні, європейської, що значно смачніша й різноманітніша, так і готуйте їй страви європейської кухні, наказував кухарям. Для чого неволити царицю? А з часом вона, дивись, і звикне до руської кухні. (Але звикнути вона просто не встигне за ті дев’ять днів, що випали їй після весілля.)
Кyxapi готували на царській кухні іноземні страви — це було одним з факторів ненависті до полячки, яка, ставши руською царицею, буцімто гордувала руськими яствами.
П’ятий день царського весілля, себто 12 травня, був особливим ще й тому, що, за свідченням Конрада Буссова, московити, спостерігаючи за всім, що відбувалося у Москві (цар з царицею зодягаються в чужі вбрання, нехтуючи руськими, готують і споживають лише «іноземні яства», явно гребуючи руськими і т. д., і т. п.), все більше й більше переконувалися, що тут щось не так, і утверджувалися у своїх підозріннях щодо Дмитрія Івановича. «12 травня в народі почали відкрито говорити, що цар — поганий, він не ходить більше до церкви так часто, як раніше, живе, у всьому дотримуючись чужоземних церемоній і звичаїв, жре нечисту їжу (випадок з телятиною), до церкви ходить не помившись (звідки простолюдини про таке, якщо воно й було, дізнатися? — В. Ч.), не кладе поклонів перед святим Миколаем, і хоч з першого дня весілля до сьогоднішнього дня щоранку готується лазня, він із своєю язичницькою царицею ще не мився. Очевидно він не московит, et per conseguens non Demetrius, а отже, й не справжній, не істинний Дмитрій».
Це вже було серйозне звинувачення, що викликало не менш серйозну тривогу. Принаймні, мало б викликати у Дмитрія, і йому треба було вжити якихось заходів, але...
Цареві Дмитрію за щоденними гульками, випивками, танцями, співами та «мусікою» не було коли звертати увагу на настрій московитів та ті чутки, що вже почали ширитись у столиці його царства-государства...
13 травня 1606 року, МОСКВА, КРЕМЛЬ, ШОСТИЙ ДЕНЬ ЦАРСЬКОГО ВЕСІЛЛЯ
У царя Дмитрія Івановича знову званий царський обід.
Той самий званий обід, що триває ось уже шостий день після вінчання. Його величність більше нічим не зайнятий, крім як святковими, урочистими, розвеселими обідами, що тривали далеко за північ — почавшись о другій годині дня. Здебільшого в Грановитій палаті. Тими обідами зайнята його величність, що, почавшись чинно, переростають у розвеселі гульки та різні забави (жарти, сміхи, танці, співи з незмінною «мусікою»). Недарма ж вже у наші дні історики зазначатимуть, що «з діяльністю (а була ж ще й діяльність!) Дмитрій Іванович поєднував любов до веселого життя і забав». Часто на шкоду не лише царству, а й собі та — як час швидко покаже — власному життю.
Згадуваного числа місяця травня у його величності за обідом, що носив скоріше домашній характер, обід для своїх, веселилися особливо гамірно. Із поляків були присутні тесть воєвода Мнішек та посли Міколай Олесницький (з ним цар вже остаточно помирився), а від московитів думський дяк Афанасій Власьєв і князь Василій Мосальський, не рахуючи бояр нижчого рангу. Це був — день 13 травня, — чи не найвеселіший день, хоч усі дні після приїзду до Москви Марини Мнішек були в царя веселими-розвеселими.
Цар знову перевдягнувся в любий йому польський гусарський костюм і, не всидівши на своєму троні, часто схоплювався, запрошував царицю до танців. У них гарно виходила мазурка, в швидкому темпі, що вражав московитів. А ще поляки танцювали свій «великий танець», як називають вони краков’як. Танцювали й полонез, менует, венгерку.
Ох і танцював цар! І коли він устиг навчитися польських танців!
Першою не витримувала цариця
