Рогнеда - Валентин Лукіч Чемеріс
Запрошуємо вас у захоплюючу подорож у середньовічну Європу з романом «Рогнеда» від відомого письменника Валентина Лукіча Чемеріса. Цей захоплюючий твір доступний для читання на readbooks.com.ua, в бібліотеці, яка завжди пропонує захоплюючу літературу.
«Рогнеда» — це епічна історія про сильну жінку, яка стає символом сили, мужності та відданості своєму народу. Ви зануритеся в світ лихоліть та війн, де Рогнеда, героїня нашого роману, знаходиться в центрі великих подій та політичних інтриг.
У цьому творі ви знайдете непересічну жіночу силу, яка змушує Рогнеду перетворитися зі звичайної дівчини на легендарну лідерку. Вона прагне змінити світ навколо себе та бореться за свободу та незалежність свого народу.
«Рогнеда» — це не лише розповідь про подвиги однієї жінки, але й про пошук справедливості, кохання та самоствердження. Ви переживатимете разом з Рогнедою її перемоги та поразки, а також відкриєте для себе нові глибини людської душі.
Цей роман є поєднанням історичного фону, захоплюючої сюжетної лінії та реалістичних персонажів. «Рогнеда» захопить вашу увагу своєю майстерністю письма, емоційною насиченістю та глибиною повісті.
© В. Л. Чемерис, 2016
© Л. П. Вировець, художнє оформлення, 2016
© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2006
* * *Впадаю коло любки: «Та ти не бійся! Ти не журися! Та ти ж моє серденько».
М. Вовчок(Любка – розм., кохана дівчина або жінка. Коханка. А ще – пестливе звертання до дівчини або жінки, зокрема до… власної.)
Сказання – жанр давньоруської розповідної літератури про історичних діячів та ті події, у яких вони брали участь; оповідний твір історичного або легендарного змісту.
В автора це роман про Рогнеду Полоцьку, пізніше – київську княгиню, і про Володимира Святославича, великого князя Київського, жінколюба, рівного Соломону (любив і мав жінок), та як він силою взяв Рогнеду – любкою-голубкою його вона стане пізніше.
Як пізніше ця любка-голубка візьме гострий ніж і однієї чарівної місячної ночі націлить його в серце сонного Володимира Великого, званого на Русі ще Красним Сонцем. Нічого не підозрюючи, святитель Русі мирно спатиме собі під теплим боком Рогнеди. Вона була його другою жоною. Сьомою і останньою – принцеса Анна Візантійська, що її Володимир привіз на Русь разом із християнством.
«Анна Київська – королева Франції» може бути другою книгою роману «Рогнеда», головною героїнею якого є вже дочка Ярослава Мудрого – княжна Анна… Так-так, онука княгині Рогнеди, яка волею долі стала королевою Франції. Тож це сказання про таємниці її життя, любові та загадкової смерті, що не всі ще й досі розгадані.
Але, пішовши з цього світу, Анна Ярославна назавжди залишилася в ньому. Хоча б тому, що «mа mori na pas errete ma de» – «моя смерть не зупинила моє життя».
Був на Русі дуже давній звичай: молода мала роззувати молодого перед першою шлюбною ніччю – так вона вже за медового місяця показувала свою покірність майбутньому чоловікові. Дочка полоцького князя Рогволода, горда Рогнеда, не схотіла схилятися перед новгородським князем Володимиром і в першу ніч роззувати того, кого вона називала сином рабині (робичичем) Ольжиної ключниці Малуші. Полоцька князівна хотіла вийти заміж за великого київського князя Ярополка – до речі, брата по батькові Володимира – і його роззути, ставши навзамін київською княгинею. Але Володимир кинувся навперейми її мріям… Бо хотів, аби полоцька гордовита красуня саме його роззула…
І, домігшись свого, на досягненому не заспокоївся, а зажадав, аби його роззула ще й візантійська принцеса Анна, вона ж царівна. І це – не беручи до уваги п’яти інших вродливиць з різних країв і національностей, які теж були його «любками-голубками»…
Пролог.Це він, Володимир, за словами Нестора, «був жонолюбцем, як і Соломон»
…Володимир же був переможений пожадливістю до жінок… І був ненаситним у блуді, і приводив до себе заміжніх жінок, і дівиць розбещував, бо був жонолюбець, як і Соломон…
Повість врем’яних літВін стоїть п’ятиметровим пам’ятником на нижній терасі Володимирської гірки, в мантії з хрестом і великокняжою шапкою в руці, стоїть на шістнадцятиметровому чавунному постаменті і квадратному стилобаті[1] з чавунних плит, що має вигляд восьмигранної каплиці псевдовізантійського стилю.
На постаменті – барельєф «Хрещення Русі» і герб старого Києва (архангел Михаїл з німбом навколо непокритої голови, з піднятим мечем у правій і зі щитом у лівій руці).
Це він – великий князь Київський Володимир.
Він же – Володимир Великий.
Він же – Володимир Святий. (У святому хрещенні – Василій.)
Він же – хреститель Русі, Рівноапостольний.
Прозваний у народі – Володимир Красне Сонечко.
Рік народження – невідомий.
Рік смерті – 1015.
З 969-го до 980-го – князь новгородський.
Похований у Десятинній церкві в Києві.
На Русі першим, хто отримав офіційний титул великого князя Київського, був Ігор Рюрикович, прозваний Старим.
До нього в прадавній столиці Русі були просто князі – це легендарний засновник міста Кий, це – Аскольд (Оскольд), це Олег, прозваний Віщим. (Йому належать слова про те, що Києву судилося бути «матір’ю городам руським», та, власне, й Давньоруську державу створив і утвердив він – князь Олег Віщий.)
Помираючи, Олег залишив Ігорю велику країну, що розкинулась на 1500 км від Ладоги до Переяславля і на 1000 км від Полоцька до Ростова. В цю державу входили не тільки слов’янські племена. Данину Русі справно платили чудь, меря, весь, мурома, черемиси, мордва, перм, печера, ям, литва, зимігола, корсь, нарова,
