Марина — цариця московська - Валентин Лукіч Чемеріс

У поляків такої заборони не існувало (віри вони були іншої, не православної, як руські, а — католицької), і вони спокійно споживали молодиво — в даному випадку телятину, не підозрюючи, що таке м’ясо на Русі вважається нечистим (а втім, якщо й знали, то вважали такі заборони дивацтвом) і жоден русич (росіянин) не мав права — якщо він був русичем, взяти до рота бодай шматочок. Це вважалося чи не святотатством — споживати «нечисте» м’ясо, гріхом великим, за який і церква могла покарати.

Цього цар Дмитрій чи не знав, чи, швидше за все, махнув рукою на такі чисто моральні заборони, як на дивацтва своїх підданих, і з задоволенням їв на бенкеті смаженину із молодої телятини — смакота!

На свою біду. Як подумаєш, від чого іноді залежить хід історії, її круті повороти й кульбіти, — навіть від кулінарії. Навіть особисті гастрономічні пристрасті царя можуть змінити хід історії. Коли руські кухарі розголосили, що на царській кухні готують телятину і її споживає сам цар — цар споживає телятину — жах, жах!!! — Москва захвилювалася.

Було від чого — руський цар, виявляється, споживає нечисту їжу! Телятину, яку до рота не візьме жоден православний на Русі!

А цар їв телятину у своє задоволення. То, може, він взагалі і не православний? Може, він такий же католик, як і любі його серцю поляки, що споживають молодиво?!

Наївні, але на лихо фанатичні московити, які у справі дотримання чистоти віри і звичаїв предків були святішими за самого Папу Римського (чи за свого патріарха), захвилювалися, охоплені гнівом та обуренням.

Глухе ремствування, нарікання, недобрий гомін та осуд царя, що наростав, як снігова грудка, яка котиться із засніженої гори, не вщухав, стаючи просто ворожим. І досить небезпечним для руського царя.

Швидко злополучна телятина стала причиною з’ясування... національності нового царя Московської Русі.

Гадали на вулицях — збуджено, гамірно, ледь до бійок не доходячи, — так: якщо цар Дмитрій споживає нечисте м’ясо телятини, яку не буде споживати жоден істинно руський чоловік, холоп, боярин чи й сам владика, то, виходить, він і... не руський???

А коли так, то виходить, що він не є насправді сином руського царя Івана Грозного, за якого себе видає.

А коли він не істинний син царя Івана, йшли далі у своїх гаданнях розбурхані московити, то він...

Він — ЛЖЕДМИТРІЙ!!!

САМОЗВАНЕЦЬ!!!

Ось до чого може довести — і довела у році 1606-му в Московському царстві-государстві (і не в якомусь там казковому, а — в реальному) якась там телятина!

Всього лише телятина, м’ясо молодого теляти, — а як вона змінила хід історії Московської держави, не кажучи вже про долю самого Дмитрія.

Дорого ж йому обійшлася та злощасна телятина — ніжна, рум’яна, смачна, під грибним соусом, — що її він з превеликим апетитом уминав на обіді 10 травня! Адже тоді як московити дізналися, що цар їсть — ЇСТЬ!!! — телятину — блюзнірство!!! — царя Дмитрія й було оголошено неруським за походженням, а відтак і не сином Івана Грозного, а отже — Лжедмитрієм, Самозванцем, і народ, до краю вражений, забурливши, розлюченим натовпом, що все змітає на своєму шляху, помчав 17 травня штурмувати Кремль...

...Звідтоді як я, бувало, замовлю в ресторації смаженину з телятини під грибним соусом — найнайпопулярніша сьогодні в Росії страва! — то неодмінно згадую сумну долю царя Дмитрія Івановича та як почалася його трагедія, після того коли він з апетитом мав необережність ум’яти — даруйте — таку саму смаженину з телятини під грибним соусом та як та злополучно-злощасна телятина (правда, разом з іншими фактами) допомогла боярину Василю Шуйському стати нарешті царем руським...

11 травня 1606 року, МОСКВА, КРЕМЛЬ, ЧЕТВЕРТИЙ ДЕНЬ ЦАРСЬКОГО ВЕСІЛЛЯ

День цей нічим особливим не був відзначений в історії святкування царського весілля та коронації Марини Мнішек. А втім, дещо й відбулося. Принаймні, був завуальований — користуючись мовою дипломатів, — «прокол» з послом Речі Посполитої.

Воєвода Юрій Мнішек, як умову свого примирення із зятем-царем, висловив побажання, аби цар таки прийняв польських послів, як належить їхньому рангу.

Цар, аби не роздмухувати конфлікт з тестем, охоче погодився і 11 травня прийняв польських послів — офіційно, як цар-государ Московії.

Був він того дня веселий, привітний, в розчудесному настрої — ніченька його, що минула з молодою царицею, була вщерть переповнена любов’ю, — балакучий, щедрий на жарти, часом і крутуваті, аж солоні — в істинно руському дусі.

Був він того дня у російському костюмі.

Правда, зодягати, як його до того зобов’язував сан, царський костюм і костюм особливий, для урочистих прийомів, Дмитрій навідріз відмовився!

Ще й весело розсміявся, знову уявивши себе в царському «облачении»: кафтан, ферязь, охабень, а зверху ще й довжелезна і важка шуба — у травні місяці, в закритому помешканні! А ще ж архіурочисте «облачение» платно з коміром (барми), з вишитими іконками — просто смішно! — з «наперсним» хрестом чи окладенем — золотим ланцюгом, зі скіпетром і державою. Ні стояти, ні повернутися в такому «облачении». Ні навіть ворухнутися, ще й доведеться паритися, як у добрій лазні. Ні, ні, від такого вбрання Дмитрій-цар навідріз відмовився — чим ще більші викликав підозріння у московитів щодо свого походження. (Не руський він, не руський, якщо не хоче облачатися в урочисту одіж руського царя!)

Але треба було хоч раз зодягнутися — все ж таки руський він — у щось руське. Хоч на день змінити польський гусарський костюм, такий зручний для нього, легкий, у якому він почувався добре і вільно. Почувався не дрімучим руським царем, а європейським монархом. Тож Дмитрій 11 травня нарядився руським. Але — простим, як руські кажуть, парнем. Вбрався у широку сорочку (рубаху) і в порти. Вузькі штанини заправив у сап’янці. Правда, сорочка простора, довга із довгими рукавами та