Зірки Егера - Геза Гардоні

Вони поминули курда — продавця бубликів, не звернувши уваги ні на нього, ні на циганку, що сиділа поруч.

З обличчя Балінта Терека було видно, що він не може намилуватися вільним світом. Бей ішов веселий, без упину балакав.

Нарешті вони спустилися до води.

Солдат у жовтому тюрбані стояв, виструнчившись.

Раптом бей обернувся. В повітрі зблиснула його шабля. Він подав якийсь знак і шулікою налетів на солдата в жовтому тюрбані. Звалив його на землю. Тієї ж миті з кущів і довколишніх будиночків вибігло з півсотні озброєних солдатів.

Насамперед вони зв'язали солдата в жовтому тюрбані, потім, цигана. А тоді вибігли на фелюгу і збили з ніг молодого грека.

Зв'язали всіх, хто тільки був на судні.

Під час цієї облави прибігла Черган і почала благати, щоб відпустили Шаркезі. Її теж схопили і зв'язали руки.

Сонце вже ховалося за християнською частиною міста, коли Гергей зупинився біля колони Констянтина. Захекавшись, за ним слідом бігли його товариші. Всі запилюжені, обличчя у всіх бліді, перелякані.

Гергей витер чоло і, глянувши на Янчі, сказав:

— От бачиш, правду кажуть: тихіше їдеш — далі будеш.

І вони розчинились у людському потоці.

В середині липня Велі-бей добрався до Мохача разом із своїми силяхтарами і п'ятдесятьма підкопувачами.

Турецьке військо, йдучи в Буду чи в Задунайщину, завжди зупинялося на Мохачському полі. Турки любили це місце, вони називали його «Щасливе поле». Сам Сулейман надовго затримувався тут на відпочинок. Він розбивав своє шатро на тому пагорбі, де воно стояло у знаменний день битви.

Стомлене військо прибуло десь під вечір.

Бей насамперед скупався в Дунаї, потім наказав зарізати на вечерю каплуна і, коли сонце зайшло, сів перед своїм шатром.

Поле ще біліло численними кінськими кістками. Турки клали свої дерев'яні полумиски на кінські черепи й вечеряли. Всі були веселі.

Бея оточило п'ятнадцять офіцерів. Вони віддавали йому денний рапорт. Скінчивши доповідати, кожен ага сідав перед беєм на ряднину. Офіцерський склад завжди вечеряв разом у Мохачі, і навіть недруги забули тут свої чвари.

Цього вечора до бея прибула кінна пошта. Вона везла султанові повідомлення про те, що Вишеград уже в руках турків.

Місто було захоплене без бою — просто зруйнували водогін фортеці і взяли її на змор. Гарнізон чекав допомоги від Фердінанда, але в таких справах цей угорський король-чужоземець волів покладатися на бога. І ось Амаде здав ключі. Він поставив тільки одну умову: щоб йому дозволили вивести своє військо. Будайський паша поклявся, що турки нікого не чіпатимуть. Але ж його воїни такої клятви не давали. Отож, як тільки угорці склали зброю і рушили за ворота, турки напали на них і всіх порубали.

— Ну, тепер ми перепочинемо тут кілька днів!— задоволено мовив бей.— Сьогодні виспимося, завтра погуляємо, а післязавтра рушимо на фортецю Ноград.

Після Вишеграда збиралися захопити Ноград.

Турецькі гінці продовжили свій шлях на Константинополь.

Солдати бея завалилися спати.

Наступного дня в обідній час бей наказав офіцерам:

— Ввечері я запрошую всіх до себе. У мене є гарне вино! Італійці розважатимуть нас своїм співом.

Бей мав веселу вдачу. Любив добре поїсти й випити. До речі, щоразу, вступаючи на угорську землю, турки швидко забували, що пророк Мохамед забороняє пити.

— Якийсь солдат каже, що має для тебе таємне повідомлення. Ти вислухаєш його? — спитав один ага.

— Хай приходить,— весело відповів бей.

Вперед виступив низенький силяхтар з хитрими лисячими очима. Одежа на ньому була обшарпана. Тюрбан не більший за носовичок.

— Дозволь твоєму вірному слузі доповісти про італійців,— заявив він.

— Я слухаю тебе,— відповів бей.

— Ці італійці вже давно викликають у мене, праху твоїх ніг, підозру. Перша підозра виникла в мене, коли я побачив, що один з них чистив клаптиками паперу шаблі своїх товаришів.

— Ти осел! — махнув рукою бей.— Ти ж знаєш, що вони гяури. Це ми піднімаємо кожний клаптик паперу, думаючи, що якийсь з них виявиться з ім'ям аллаха, але ці свині не знають аллаха, вони темні люди й дурніші від тварин.

Силяхтар стояв і не рухався з місця.

— Вдруге в мене виникла підозра біля храму Софії. Згадай, милостивий бею, як ми зустріли там підводи, навантажені бойовою здобиччю. Одна підвода, перекинувшись, лежала на узбіччі.

— Пам'ятаю.

— Клітка з курчатами розбилась, і курчата порозбігалися. Якась баба скликала їх, викрикуючи: «Полаті, полаті!» Але її не хотіли слухати ні кури, ні курчата. Стара