Гірка правда - Віктор Варфоломійович Поліщук
Я.Д. з Канади: На наше село Лозів, Тернопільської області, що над річкою Гніздечною, бандерівці вчинили напад вночі на 28 грудня 1944 р. Замордували коло 800 людей. Я зробив список тих убитих, яких добре знав, у цьому списку є 104 особи. Мар'ян Стоцький, його сестра Мар'яна, які тоді були дітьми, зазнали покалічень лиця. Коло години 23.00 з трьох сторін оточили село, а потім пішли у наступ. Перша лава після вистреленої ракети била вікна й виламувала двері, друга група бандерівців убивала, а третя грабувала, після чого готувалися підпалювати хати. Хтось устиг задзвонити у дзвін з костьола і наспів панцерний совєтський поїзд. Банда почала втікати, за нею погналися совєти, але бандерівці наче розчинилися в темноті. На північ від нас було за 2 км село Шляхетські Курники, а на південь село Шляхтинці.
В.М. з Канади: Село Грабина, гміна Олеськи, Володимир Волинська обл. 29 серпня 1943 р., в неділю, дійшла звістка, що бандерівці мордують. Батько наказав мені сховатися в стодолі, сам теж заховався. Коли ввійшли на наше подвір'я, там була моя мати, яку зразу ж застрілили з пістолета. Батько це бачив і не видержав, вийшов, кажучи: Чого вам треба, адже я вам нічого поганого не вчинив!? Бандерівець у відповідь ударив його сокирою в голову. Батько впав, тоді бандит ще в нього вистрелив. Матір убили зразу, а сестру Казимиру третього дня. Залишився я і сестра, котру раніше? забрали в Німеччину на роботу.
К.І. з Великобританії: Германівка, пов. Борщів. Напад мав місце у вересні 1943 р. вдосвіта. Напали на мене близькі сусіди - Костецький, Головатий і Заплітний. Побили мене лише і пограбували. 14 лютого 1944 р. було весілля моєї двоюрідної сестри, недалеко від мене, на нашій вулиці. Молодий працював на пошті то й запросили начальника, а як той від'їжджав, то бандерівці вбили його пострілом. Почалася стрілянина, кидали гранати. Всі весільні гості були вбиті, хату спалили. Вбиті були теж музики, шість їх було, оркестр називався "Шелест", серед них було декілька українців, їх теж убили. Серед гостей теж було декілька українців, їх теж убили. Вбито 26 осіб. Один українець, сусіда, дозволив мені ночувати в їхній хаті, але одного разу, прийшовши з церкви, сказав, що далі не може мене переховувати, бо піп, тобто їхній ксьондз, сказав: "Брати і сестри, прийшов час, коли можемо відплатити полякам, жидам і комуністам." А мій сусіда працював за більшовиків у радгоспі, то його вважали комуністом. Той піп називався Волошин. Була одна польсько-українська родина, то її теж, як і всіх поляків, повбивали. До війни співжиття з українцями було добре, ворожнеча настала, як почали організувати УПА. Наприкінці листопада 1944 р. на воротах був прибитий папірець, в якому було написано, щоб до трьох днів я забрався з села, бо вб'ють і спалять. Я залишив усе і втік.
Є.П. з Польщі прислала виписку з парафіальної книги села Мости Великі, пов. Жовква, в якій позначено, що 6.09.1943 р. вбито Владислава Клодного, 27 січня 1944 р. дванадцять прізвищ убитих, сім убитих від 26.03 до 26.04.1944 р. В селі Рокитна на Вербну (католицьку - В.П.) неділю були вбиті сокирами... йде шіснадцять прізвищ та імен, а три особи: Казимир Витицький, паламар, його жінка й дитина були втоплені в ополонці.
І так далі, і так далі. Повторюю: нема змоги опублікувати всі реляції. В мене не було можливості дістати подібні реляції з України, зокрема з Волині й Галичини щодо помордованих бандерівцями українців. Коли я звертався на Україну, на мої листи не відповідали, або відмовчувалися щодо суті справи. Не можу збагнути - чи там ще бояться бандерівців, а чи вже знов їх бояться. Та коли б я жив на Україні, такі реляції я дістав би. Вважаю потрібним, поки ще живі деякі свідки тих злочинів, створити спільну, польсько-українську, а може й польсько-українсько-єврейську комісію чи комітет, для роздобування реляцій від безпосередніх свідків мордів. Щоб можна було такі дані поєднати з тими, які вже є і видати друком, хоч би невеликим тиражем, документ, Щоб така книжка була в наукових закладах в Польщі й на Україні, в бібліотеках. Про це повинні подбати ті, що живуть У Польщі й на Україні.
А ось А.Л. з Польщі прислав списки родин, в яких згинули з рук УПА люди. Списки дуже точні, в них подано прізвища й імена голів родин, кількість членів родини, кількість убитих, в тому дітей до 15 років. Список зі села Острувки, пов. Любомль. Саме про це село інформувала
"Газета". Список обіймає 439 осіб убитих, в тому 191 дитину. Список зі села Кути обіймає 106 осіб убитих, у тому 47 дітей, з села Янковиці - 39 осіб вбитих, у тому 13 дітей. Списки зроблені двома колишніми жителями села Острувки у 1981 р. на підставі пам'яті. Списки охоплюють тільки тих помордованих, щодо яких складачі списків не мали жодних сумнівів і знали їх особисто. Пригадаймо, що польська "Газета" в Торонто подала, що в тих селах було "розстріляно" УПА 1.700 поляків. Ні, їх не розстріляно, їх вбито, іноді лиш пострілами. Бо "розстрілювати", це "піддавати смертній карі" на підставі вироку або легального наказу.[241] Значить розстрілюють того, кого суд покарав до смертної кари, або ж інший орган дав наказ розстрілу щодо конкретної особи. Інше спричинення смерті за допомогою вогнестрельної зброї не є розстрілом, воно є звичайним убивством. Тоді людину не розстрілюють, а застрілюють.
Коли справа йдеться про названі вище три села,
