Гірка правда - Віктор Варфоломійович Поліщук
З науки Дм. Донцова виходить, що програна українців на переломі 1920-х років - це благодать, бо вона викликала здібність ненавидіти ворога.
Читаючи такі повчання Дм. Донцова, хотілося б вигукнути: А де ж у цьому логіка?! Проте полемізувати з Дм. Донцовим в категоріях логіки - витрата часу і сили: він не визнає логіки, нехтує розумом. Для нього рушійною силою суспільства є воля боротьби, експансії, спустошуючий і руйнуючий фанатизм. Прочитавши ці рядки, поляки матимуть часткову відповідь на те, що діялося на Волині 1943 і в Галичині 1944 року.
У тому ж розділі: Мораль, про яку тут говорю, відкидала ту моральність, яка забороняла шкодити іншим, яка цінила життя понад усе, яка ненавиділа хижацькі інстинкти (стор. 268). Цілій боротьбі за існування - чуже моральне поняття справедливості (стор. 269). Лише філістри можуть абсолютно відкидати і морально осуджувати війну, вбивство, насильство - філістри і люди з відмерлим інстинктом життя... (стор. 270). Ті моральні ідеї є добрі, які йдуть на користь в конкуренційній боротьбі за існування... добре поступування те, яке на користь роду, зле - на його некористь (стор. 271).
У четвертому розділі подибуємо такі ось думки Дм. Донцова, або ж співзвучні з ним, бо він їх цитує на підтвердження своєї тези: ... насильство - це одинокий (єдиний - В.П.) засіб, яким розпоряджають... нації, схудобілі через гуманітаризм... (стор. 283). Прагнути величності своєї нації, це значить прагнути нещастя своїм сусідам... коли історія є боротьбою за панування і владу, за взяття в посідання, - то творче насильство мусить грати велику роль в цім процесі, бо привлащення - це передусім бажання поконати... (стор. 284). Агресія... іманентна кожній... національній ідеї... (стор. 285).
Досі Дм. Донцов говорив про те, "як" діяти, а тепер буде мова про те "хто" має діяти? Він пише: хто впроваджує в світ і здійснює якусь ідею? Провансальці, демократи та інші народолюбці відповідали - завше народ! Ми відповідаємо ніколи народ! Народ є для всякої ідеї, чи в її статичному, чи в динамічному стані - чинник пасивний, той що приймає. Чинником активним, тим, що несе ідею, тим, де ця ідея зроджується, є активна, або ініціативна меншість... Це група, яка формує неясну для неусвідомленої маси ідею, робить її приступною цій масі і, нарешті, мобілізує народ для боротьби за цю ідею (стор. 285-286). Ніколи пасивна юрба, лише активна меншість є суспільно-творчою силою... (стор. 287). Творче насильство - як "що", ініціативна меншість - як "хто", ось підстава всякого майже суспільного процесу... (стор. 290).
Читаючи це, мені приходить на думку те, як після вибуху німецько-радянської війни пішли на схід України "похідні групи" обох фракцій ОУН, як емісари з Галичини пішли на Волинь, організувати там УПА. І що вона там накоїла.
Врешті Дм. Донцов пише, що виложена ідеологія не є фантазією, ані мозковою теорією, - вона є практичним символом віри всіх здорових і шляхетних рас... (там же). І далі: Осміяна філістрами філософія... німецького націоналізму "Deutschland uber Alles" повинна стати - Mutatis mutandis - і нашим гаслом (стор. 337). І врешті: Ту силу можемо ми здобути лиш тоді, коли переймемося новим духом, новою ідеологією. Перед кожною нацією є дилема: або перемогти, або згинути (стор. 342).
Все. Досить! Гадаю, що й цей невеликий вибір цитат з "Націоналізму" Дмитра Донцова достатній, щоб зрозуміти його нелюдяну, антигуманну, злочинну теорію українського націоналізму, злочинну теорію і практику ОУН-УПА. Мені чомусь здається, що дуже невелика кількість українських націоналістів читала цю працю Дмитра Донцова. Але читали її, тут нема жодного сумніву, такі українські націоналісти, як Євген Коновалець, як Андрій Мельник, як Степан Бандера і Ярослав Стецько. їм сьогодні ставлять на Україні пам'ятники. За введення в життя донцовського інтегрального націоналізму. Тобто за тисячі жертв - поляків, євреїв, українців.
І ось ця злочинна теорія, злочинна доктрина попала в руки хлопцям з села, які, не знаючи широкого світу, але які вже були просякнуті націоналізмом, винесеним з українських гімназій, що були розсадниками українського націоналізму. Хлопцям, які стали студентами, бо в їх батьків були гроші, щоб заплатити студії та помешкання у Львові чи й у Кракові. Тим хлопцям було по 20-22 роки. Така злочинна доктрина в руках недосвідчених хлопців, це так, неначе дати малій дитині гострий ніж у руки. Що з цього вийшло - побачимо далі. Добра не вийшло. Ні для поляків, ні для євреїв, ні для українців, ні для самої України.
Треба пам'ятати про те, що Дмитро Донцов не обмежився написанням "Націоналізму", він увесь час був активним теоретиком і пропагандистом українського націоналізму, свою злочинну доктрину він розвивав і поширював у таких націоналістичних журналах, як в офіціозі ОУН "Розбудова нації", в "Літературно-науковому віснику" та інших.
Минав час, "вожді" ОУН втілювали в життя злочинні ідеї, сформульовані Дм. Донцовим. ОУН ішла нога в ногу з гітлерівськими полчищами в поході на Україну, ОУН організувала українську допоміжну поліцію - помічника "Зондеркомандо" у винищуванні євреїв, ОУН створила УПА, СС дивізію "Галичина". Ідеї Дм. Донцова жили, тріумфували. Аж прийшла поразка на всіх націоналістичних фронтах: гітлерівська Німеччина зазнала поразки. Недобитки УПА, СС дивізії "Галичина", української допоміжної поліції, колишні вояки батальйонів "Нахтігаль" і "Роланд" опинилися на Заході. Тут дечого навчилися, передусім навчилися міняти тактику, радше дійшли висновку про необхідність змінити тактику - одні гасла українського націоналізму промовчувати, інші тимчасово заперечувати. І, не відмовляючись від дон-цовської доктрини інтегрального, тобто тоталітарного націоналізму, знаючи, що для тоталітаризму будь-якого роду немає місця на Україні, "еліта" ОУН, зокрема в особах вчених професорів, докторів різних наук (о, коли б на Україні знали, скільки тут магістрів без "матури", тобто без закінчення повної середньої школи, скільки тут докторів без закінчення вищої школи, між якими трапляються й професори!), почала проголошувати гасла демократизму, політичного плюралізму на Україні. І одночасно... пригадувати Дмитра Донцова. Але не по-хамськи, як колись, Тепер уже делікатно, щоб призвичаїти українське вухо до прізвища автора нелюдяної
