Гірка правда - Віктор Варфоломійович Поліщук

на побудову і головні пункти книжки. Звернімо увагу на те, що Дм. Донцов у першій частині, названій "Українське провансальство", розглядає такі теми, як "примітивний інтелектуалізм", котрому протиставляє "вольовість". Говорить теж про "науковий" (лапки - Дм. Донцова) квієтизм, про хуторянський "універсалізм", про лібералізм, демократизм, пацифізм, партикуляризм. Перш за все треба звернути увагу на те, що Дм. Донцов методологічно і методично піддає гострій критиці все, що не підходить під його поняття інтересу українців. Дм. Донцов, а за ним уся українська націоналістична література, поширили поняття "провансальства" щодо деяких течій в українському політичному і культурному житті. Цей термін походить від Провансу, історичної провінції на півдні Франції, з містами Марсель, Тулон, з Лазуровим побережжям. Провансальці становили окрему від французів етнічну групу, в них була своя мова, що належить до групи романських мов, своя література. На певному етапі свого розвитку провансальці примирилися з тим, що вони є частиною Франції, вони, будучи провансальцями, стали французами. Дм. Донцов усі українські "угодові", а насправді лоялістичні, на правовій базі побудовані політичні тенденції і течії називав "провансальством", ставлячи їм у закид брак волі боротьби за українську державу, а також перспективу асиміляції українського народу в чужі культури, чужі державні структури. Наскільки це виправданий закид - не місце тут його обговорювати, скажімо тільки, що його не можна було ставити ні створеній 1917 р. Українській партії соціалістів-революціонерів, ні Українській партії соціалістів-федералістів, ні навіть Українській Комуністичній Партії (так звані "укапісти"), ні тим більше існуючим у міжвоєнний період в Польщі політичним партіям, зокрема УНДО -Українському Національно-Демократичному Об'єднанню.

Дм. Донцов бере в лапки прикметник "науковий" квієтизм, тобто позбавлене наукової вартості неначе байдуже відношення ненаціоналістичної української політичної думки до розвитку історії. На необґрунтованість цього твердження вказує хоч би писання й діяльність таких українських політиків, як проф. Михайло Грушевський, Володимир Винниченко, Ісаак Мазепа (чомусь деякі автори називають його Іван Мазепа).

Взагалі, як це легко можна зауважити хоч би зі "змісту" книжки Дм. Донцова, він зневажливо говорить про всіх, хто не є його однодумцем. Тому - він неначе той, хто інтелектуально переріс усіх, він говорить про "хуторянський універсалізм", протиставить плебс нації, пише про хуторянську "калокагатію", тобто про "цнотливе" ставлення до розвитку суспільства.

Вважаю, що кожен український інтелігент, зокрема кожен, хто береться за політику, повинен простудіювати "Націоналізм" Дм. Донцова. Цю його працю повинні простудіювати всі, хто береться писати на тему українського націоналізму. ОУН бо взяла на своє озброєння передусім націоналістичну доктрину Дм. Донцова. Воля влади, догматизм, фанатизм, аморальність (як її розуміє християнство і сьогоднішній цивілізований світ), творче насильство, ініціативна меншість (націоналістична "партократія"), вождизм - ось стовпи донцовського вчення на яких побудована й досі існує ОУН.

"Націоналізм" Дм. Донцова вперше вийшов у світ 1926 року у Жовкві, він був надрукований, що симптоматично, в друкарні греко-католицьких отців Василіан. Ніхто, отже, з освічених українських націоналістів не може сьогодні сказати, що не знав обгрунтованої Дм. Донцовим доктрини українського націоналізму.

У розділі "Дегенерація провансальства" Дм. Донцов пише: Другий індуський факір в політиці, Ганді, казав: "кохаю мій край. Не можу, одначе, служачи Індії, шкодити Англії" (стор. 204-205). Не вдаюсь до зайвих коментарів зневажливо сказаного Дм. Донцовим про М. Ганді ("факір у політиці"), пригадаймо тільки, що саме завдяки тому "факірові", тобто Магатмі Ганді, Англія 1947 року створила з колишньої колонії Індія два домініони - Індію і Пакістан, а 1950 р. Індія була проголошена республікою. І вбили М. Ганді не англійці, а свої "революціонери". І порівняймо наслідки політики М. Ганді з наслідками політики ОУН. Дальший коментар у цій справі – зайвий.

У розділі "Песимізм і предтеча самовистарчаючого націоналізму" Дм. Донцов посилається на вислів М. Міхновського: Хто... не за нас, той проти нас (стор. 215). Українці Волині 1943 р. пізнали на практиці, на своїй шкурі -що означало це гасло. Гасло, пригадаймо, притаманне всім тоталітарним системам. Це гасло перетворили в жорстоку дійсність більшовики, фашисти, нацисти, а також українські націоналісти. Хто не був з ОУН, того вважали ворогом, зрадником, а таких треба, за теорією і практикою ОУН, нищити. Це повинні собі усвідомити маси поляків, котрим українці Волині чи Галичини не помогли, хоч і була така можливість. І повинні пам'ятати також, що, незважаючи на загрозу смерті, багато, дуже багато українців таким чи іншим чином помагали полякам, нищеним УПА.

Національний фанатизм, це зброя сильних народів, якою доконуються великі вчинки (стор. 218). Дійсно, фанатизм довів до злочинів, про які буде мова в окремому розділі. Фанатизм українського націоналізму існує й досі, це - недуга, якою захворіли початково сотні, згодом тисячі й десятки тисяч українських націоналістів. Вони, ще живі, й досі не вилікувалися від цієї недуги, хоч і живуть впродовж десятків років у демократичних країнах. Живуть, і є вони розсадником цієї недуги, прищеплюють фанатизм своїм дітям і внукам. Хоч і багато є таких, котрі вочевидь переконуються, що західні суспільства без крихти фанатизму побудували добробут своїх громадян. Серед тих громадян є також фанатичні українські націоналісти.

Сила в історії одиноке мірило значності, бо вона є те саме, що життєвість, а життєвість значить право на життя, -себто - незаперечну правду... Рацію має сильніший (стор. 218). Сила - так! Але ж не сила кулака, сокири, кулемета, смолоскипа для підпалення хат. Силою нічого не вдіяв Наполеон Бонапарте, не вдіяв нічого, крім океану нещастя, до певного часу кумир українських націоналістів, Адольф Гітлер. Силу, але економічну, проявляють сьогодні Німеччина й Японія, котрі зазнали мілітарної поразки в II світовій війні. Не в мілітарній, не у фізичній силі міць нації, держави, а в її економіці. Тож неправдою є те, що каже Дм. Донцов, що рацію має (фізично) сильний.

У розділі "Воля, як закон життя - її форми - Воля влади - Роль від'ємного моменту - дві перші вимоги українського націоналізму", Дм. Донцов уже зовсім від себе пише: На цій волі (не на розумі), на догмі, на аксіомі (не на доведеній правді), на абсолютнім, не на директивнім постулаті, на бездоказовім пориві мусить бути збудована наша національна ідея, коли ми хочемо утриматися на поверхні жорстокого життя (стор. 220-221). Дужки у наведеному реченні і слова