Війна у натовпі - Дмитро Олександрович Корчинський

Давно помічено, що збідніння, зблякання мови, безумовно, є наслідком прогресу. Більш примітивні суспільства мають багатшу мову — мову з багатшою технічною базою — більше граматичних форм, більше синонимів, більший словниковий запас.

Майже ідеальна за своєю технічною простотою англійська мова раніше мала більше часових форм, розділення на "ти" й "ви", безліч інших зайвостей. З розвитком цивілізації мова поступається математичній мові, образ — числу, подібно до інших фізіологічних функцій, які змінюють своє значення. Раніше їжу "вкушали", потім нею вечеряли, сьогодні її споживають, завтра — вводитимуть внутрівенно.

Понти є підставою політики, а відтак будь-якого людського співжиття. В політиці, в бізнесі, в бандитизмі, часто навіть у війні 90 % успіху здобувають артистичні якості, добре поставлений базар, вміння говорити.

Зрештою, людина — це вішалка для язика.

На початку березня 1988 року в гуртожитках фізичного факультету Київського університету утворився студентський націоналістичний гурток "Громада". Я потрапив на його другі чи треті збори й одразу ж активно включився в роботу. Тут було веселіше, ніж із шістдесятниками.

Минуло десять років. Я згадую всіх своїх товаришів по клубах, спілках, партіях, асамблеях, боївках і ловлю себе на тому, що мені не хотілося б побачити їх знову.

Є лічені особистості та безліч ситуацій. Більшість людей є людьми однієї ситуації. Ситуація підіймає людей: у цій конкретній ситуації вони — сильні, красиві, натхненні, проте ситуація минає, і решту свого життя ці люди доживають нікчемами, викликаючи здивування тих, хто бачив їх раніше.

Починалася мітингова епоха. Я з головою занурився в організацію перших в перебудовній Україні масових акцій, у випуск політичного "самвидаву", в утворення гуртків, вербовку прихильників. Я мріяв і складав плани майбутньої революції, жоден з яких не здійснився.

Анонім

"Розробка" Корчинського з боку Київського управління КДБ здавалася перспективною. Незважаючи на поширення правозахисного руху, в ньому помітно відчувався брак "буйних". У період застою народ настільки далеко зайшов у справі емансипації від властей, що думка про терор нікому й на розум не спадала. На обов'язкових інструктажах щодо підготовки до святкових заходів двічі на рік — 1-го Травня та 7-го листопада — полковник Вєтров, заступник начальника 9-ї служби, не міг навіть пригадати жодного вартого уваги "теракту", крім хіба що того, коли на стадіоні затримали старшого лейтенанта, який виявився зовсім не старшим лейтенантом, а... небезпечним психічним хворим. Підступи націоналістів, якщо вірити полковнику, не йшли далі фарбування стовпів, вітрин і навіть машин ДАІ в синьо-жовте кольорове сполучення. Тобто один стовп замальовували синім, інший — жовтим, а якщо придивитися здалеку, за великого бажання кольори утворювали крамольне поєднання.

У сімдесяті тільки вірмени виявилися спроможними на безмотивний терор. Після відомого вибуху в московському метро, коли подібна акція очікувалася в Києві, не знайшли кращого засобу пошуків злочинців, як організувати зовнішнє спостереження в кожному вагоні метро. Співробітники Київського управління їздили з таким завданням майже два тижні до повного одуріння. Вибух прогримів на Хрещатику напередодні першотравневих свят. Автор бомби, інакше не можу його наректи, використав досить складний електронний детонатор з часовим уповільненням, по якому його згодом і вичислили. Заряд чорного пороху був споряджений у пляшку і не міг викликати ані жертв, ані руйнувань — залишився лише незначний слід на бруківці. Як йому вдалося закласти бомбу, досі не збагну. З іншого боку, я сам бачив людські екскременти посеред Київського вокзалу.

Досвід з чергуванням у метро визнали успішним. У 1985 році на Міжнародному фестивалі молоді і студентів у Москві в кожному вагоні підземки туди-сюди попарно походжали курсанти, перевдягнені міліціонерами.

Не дивно, що заходи по охороні вищих посадових осіб перетворювались на формальність. Невдовзі по війні внутрішні війська припинили охорону урядових дач, передоручивши це почесне заняття місцевій міліції. Лише Шелесту, Щербицькому та кільком наближеним до них особам надавалися тілоохоронці. В комплексі будинків ЦК КПУ караул несло лишень близько тридцяти прапорщиків КДБ. Зовнішній периметр резиденції був огороджений фотоелементами, однак дахи сусідніх будинків залишалися вільними для доступу. Під час урочистих заходів у палаці "Україна" караул несла 4-та добірна рота полку ВВ, особовий склад якої був ретельно перевірений "особистами". П'ята рота залишалася резервною. В палаці виставлялося 36 постів: на даху, зверху біля кріплення люстри, на кухні, біля виходів на сцену, біля вентиляційних систем. На постах водночас стояли двоє охоронців — солдат і "кагебешник". Штаб розміщувався в сусідній школі. В караул заступали на 4-5 діб, спали за буфетними стойками. Одного разу солдат з розбігу застрибнув за стойку, а там буфетниця кимарила. Як заверещить! Потім, звичайно, пожалкувала. Подібне неподобство спостерігалося і в Жовтневому палаці.

Напередодні парадів і демонстрацій на Хрещатику співробітники КДБ, кожний у супроводі чотирьох солдатів, обходили трибуни і заглядали під них. Тодішні трибуни — це такий собі низький східчастий дерев'яний настил. Начальник інженерної служби, що виконував тоді обов'язки вибухотехніка, зі взводом саперів строкової служби перевіряв підземний перехід. Одного разу в переході цей вибухотехнік-аматор почув підозріле тікання. Звук доносився з автомата для продажу газованої води. Не чекаючи прибуття відповідальної особи, сапери розібрали пристрій — всередині капала вода.

Урядову трибуну охороняли міліціонери з райвідділу. В день параду або демонстрації з шостої години ранку центр міста брав в кільце той же полк ВВ. Разом з працівниками комунальних служб перевіряли горища всіх будинків на Хрещатику, наявність пломб на опечатаних дверях, навіть громадські туалети. З вулиць всередині кільця "витісняли" сторонніх. Те ж саме відбувалося і з бойовою технікою. Напередодні події люки і кришки бензобаків опечатувалися. Якось під час останнього параду, що проходив Хрещатиком, навпроти трибуни заглохла установка "Град". От-от повинна була розпочатися демонстрація. Знаменно, що компетентні органи не запам'ятали уроків замаху на президента Садата на параді в Каїрі 6-го жовтня 1981 року. Парадні підрозділи проходили повз трибуни з бойовою зброєю. Тоді здавалося, що вистрілити з парадної "коробки" неможливо. Товариші завадять. Що у нас, на відміну від єгиптян, солдатів-терористів немає? Скільки було в ротах інформаторів, готових донести "особисту"! Якось у Золочеві, в учбовій бригаді внутрішніх військ перед строєм роти проходили майор з особливого відділу і капітан — командир роти. Раптом капітан скомандував:

— Хто працює на цього майора, крок вперед!

Вийшли п'ятнадцять чоловік. Солдати були дезорієнтовані мирною бесідою двох офіцерів. А таких рот в бригаді двадцять. "Особиста" одразу прибрали. Взагалі, ця публіка не відповідала завданням, які на них покладалися. Вони ледь закінчували одинадцятимісячні курси в Новосибірську. В той час, як навчання у Вищій