Війна у натовпі - Дмитро Олександрович Корчинський

Наближалися вибори. Вони мали відбуватися за частково пропорційною системою, отже принциповим ставало питання про нашу реєстрацію в Міністерстві юстиції в якості політичної партії. Цього вдалося домогтися восени. Це стало політичною сенсацією. Для висунення нашого партійного списку я зібрав партійний з'їзд.

На з'їзді я, як завжди, робив центральну доповідь. Браття і сестри! Ми думали перемогти у війні, а треба перемагати в мирі. У війні перемагають хоробріші, у мирі — підліші. Ми думали розстріляти підлість з гранатомета РПГ-7В, а довелося сидіти з нею в одних кабінетах. Ми скотилися до конституційності. Далі вже нема куди падати. Нічого не зробиш, треба вести правильну політичну діяльність. Нам важче, ніж іншим, бо всі партії створені чиновниками з людей, які хочуть бути чиновниками, а ми ж хотіли бути вождями.

Що б там не було далі, я вірю, що історію України останніх семи років будуть писати саме по нас. Сьогодні вже ніхто не пам'ятає, як звали голову Уманської районної державної адміністрації в третій чверті вісімнадцятого століття, а Гонта і Залізняк залишилися світлими історичними постатями не лише в пам'яті українського народу, але і в пам'яті братніх йому польського та єврейського народів.

Відмінність західних країн в тому, що їхні гайдамаки взяли владу. Американського Гонту звали Джорж Вашингтон, а Залізняка — Томас Джефферсон.

Зараз ви підете займатися виборами, виголошувати промови, розмовляти розмови. Півроку дріб'язковості. І все-таки десь у глибині серця пам'ятайте, що маленька сепаратистська благополучна Україна, яку так хочуть виборці, неможлива і непотрібна. Україна можлива лише як дракон з хвостом на Далекому Сході, серцем на Кавказі, а головою на Балканах. І тінь його скрізь.

Величезні простори СНД кличуть чиєїсь об'єднавчої волі. Ресурси хочуть, аби хтось прийшов і взяв їх.

Я говорив і дивився в зал, але бачив приреченість. Ці дуже симпатичні і рідні мені люди вже не були здатні на надзусилля. Біблія переповнена жорстокими істинами, взятими із практики боротьби. Одна з них звучала в моїй голові: не наливають молоде вино в старі міхи. Я давив ногами виноград на вино, і сльози стояли ув моїх очах. Стара епоха завершилась, і більшість залишилася в ній.

Хто сів, сім'ї хто здався,

Хто уряду служив. Хто зрадив,

Хто продався, лиш кормчий під кормою жив

Допоки корабель стояв,

А потім розламався.

Розчавив голову шматок,

Лиш в пам'яті спливло

Нікому не потрібне

Те золоте руно.

Наступного дня я сказав панам командирам: "Ви не витягнете вибори. Я міг би це зробити, але для цього мав би здійснити чистку і попрощатися з більшістю з вас. Безумовно, виникне боротьба і знову ж таки буде не до виборів. Партія, яка не подолає чотирьохвідсотковий бар'єр, ніким у цій країні не буде сприйматися як політична сила. Я вас всіх дуже люблю, але займатися разом з вами політикою більше не хочу. Я трохи розбещений перемогами і не хочу програвати там, де цілком міг виграти. З ряду причин не хочу боротися за абревіатуру, я залишаю її вам. Деякий час вона вас прогодує. Лишайтеся з нею, а я пішов далі".

В газетах було опубліковано такий текст.

ЗРЕЧЕННЯ

Останні сім років я керував спільнотою, широковідомою під назвою УНА-УНСО. Я пишаюсь цими роками.

Зараз я складаю з себе всі керівні функції, полишаю формальні посади. Я полишаю керівництво організацією в пікові її популярності та сили.

Я роблю це із небажання займатись політикою. Я був ватажком феодальної дружини, але не можу і не хочу бути директором політичної партії.

Я дав умовити себе стати на чолі партійного списку УНА, але ліпше, ніж будь-хто, розумію, що моя присутність у партійному списку позбавляє партію можливості маневру, необхідної на виборах компромісності. Заява про вихід з партійного списку вже направлена мною до виконкому УНА.

За роки боротьби організацією було накопичено неоцінимий естетичний досвід, який нагально потребує адекватного вираження у віршах, трактатах, есе. Цим я плакую зайнятись з метою зробити в мистецтві те, що мені вдалося зробити в політиці. Крім того, з групою офіцерів я працюю над створенням Українського інституту Кавказу. Я глибоко вдячний всім, хто був зі мною.

Д. Корчинський, літератор.

Я пішов далі. Я був не сам. Екземпляри, подібні до мене, завжди ведуть за собою свиту. Попереду були нові організації, нові авантюри, нові війни, попереду були грандіозні проекти на Кавказі, попереду була Африка (я завжди мріяв побути командиром роти лучників при дворі якоїсь імператорської людоїдської величності), попереду були поеми та книги. Я вірив, що життя ще полюбить мене, а тоді я не роздратую смерть страхом.

Якось чеченці написали листа голові Укрсоцбанку (він прибіг до мене за захистом). Вони просили пожертвувати п'ятсот тисяч доларів на чеченську революцію. Лист закінчувався словами, якими хотів би закінчити і я: "В милицию обращаться не надо. Будем работать — будем жить".

Дмитро Корчинський та його друзі. Війна у натовпі.

К.: "Амадей", 1999. 384 с.

Редактор В. М. Грузин

Художнє оформлення П. С. Починок

Фотозйомка В. О. Сердюков

Коректор А. О. Холоша

Комп'ютерна верстка В. П. Шило

Підписано до друку 07. 07. 99 р. Формат 70x100/32. Папір офсетний. Друк офсетний. Друк. арк. 12,7. Тираж 10 000. Замовлення 9-116

Видавничий дім "АМАДЕЙ", 254053, Київ, вул. Воровського, 8.

Реєстраційний № 09093 від 9 жовтня 1997 р.

AT "КНИГА", 254655, МСП, м. Київ, вул. Артема,

Примечания

1

Ракетні війська стратегічного призначення.

2

Пускова установка.

3

Маршал Радянського Союзу. Міністр Оборони.

4

Не ваша справа (англ).

5

Королівський воєнно-морський флот.

6

Воєнно-Повітряні Сили США.