Гірка правда - Віктор Варфоломійович Поліщук

елементи перед самою війною були інтерновані польською владою й арештовані (м. ін також один з чільних провідників ОУН Степан Бандера). [501] Факти були інші - Степан Бандера відбував покарання з двох вироків польських судів, кожен з них був замінений з покарання смертю на довічне ув'язнення. Іншим недоліком польських авторів, котрі пишуть на теми ОУН, є їх недостатнє знання української мови. Так, наприклад, почуте, повторене, мабуть, чехом, гасло ОУН-УПА "Або буде Україна, або лядська кров по коліна", майже у всіх авторів виступає у формі "Небо буде Україна, небо лядська кров по коліна". В українській мові немає сполучника "небо", немає його теж в українських діалектах, це - чеське слово. А. Щенсняк і В. Шота в праці "Шлях у нікуди" пишуть "Гріцай-Пєребійніс" згідно до російської фонетики цього прізвища (стор. 143), замість "Грицай-Перебийніс". Ришард Тожецький пише "Українська РСР у вєлікій вітчизняній війні" (стор. 16). Едвард Прус у праці "Атаманія УПА" пише, що після дій УПА назавжди зникали села і "посьолкі", хоч в українській мові немає такого слова, це - російське слово (стор. 35). У цій же праці Е. Прус, пишучи про українську, в задумі ОУН, імперію, каже про намір приєднання до України м. ін. "Красноярського краю" (стор. 140), маючи на думці "Краснодарський край".

Та це - дрібні помилки, вони не спотворюють суті. Натомість на добро польських авторів слід сказати, що вони не оминають невигідних їм фактів. Вони говорять про Павлокому й про інші місцевості, в яких мали місце відплатні акції польських з'єднань, під час яких було вбите українське населення. Польські автори не ототожнюють ОУН-УПА з українським народом, вони не пишуть "українці вбивали", а "українські націоналісти вбивали". Всі вони підкреслюють, що ОУН-УПА завдала шкоду не тільки польському, але й українському народові. Подають вони багато прикладів допомоги українців полякам.

Натомість українські діаспор ні історики, автори на теми ОУН-УПА, політологи, як правило, пишуть і заявляють "поляки вбивали", "українці вели визвольну боротьбу" тощо, хоч мають на думці виключно ОУН-УПА. Це - тема для окремої праці. Проте тут не можна оминути одного яскравого прикладу деформації дійсності, спричиненої поширюванням українськими істориками й політологами неправди про Україну і її народ. У 22-му томі "Енциклопедія Брітанніка", стор. 473, видання 1973 року, в рамках статті "Українська Радянська Соціалістична Республіка" є виділена тема: "Друга світова війна і після неї". Ось скорочено зміст цієї енциклопедичної інформації: Між І і II світовими війнами існувала в Польщі підпільна Українська Військова Організація і Організація Українських Націоналістів, обі під керівництвом полк. Євгена Коновальця, вбитого у травні 1938 р. в Роттердамі. Його наступником став полк. Андрій Мельник. Згодом на чолі руху націоналістів став Степан Бандера разом з Романом Шухевичем. ОУН пов'язувала надії на утворення самостійної України з Німеччиною. Вона мала надію спровокувати українську революцію в радянській імперії. 30.06.1941 р. у Львові було проголошене "відновлення української держави", яку очолив Ярослав Стецько, маючи в плані воювати проти СРСР. Бандера, Стецько й ряд "міністрів" були арештовані. 1943 р. Шухевич організував УПА. Шухевич був убитий силами радянської безпеки 4.03.1950 р. в Білогорщі, а Бандера був убитий 15.10.1959 р. в Мюнхені радянським агентом. Внаслідку II світової війни Українська РСР значно збільшила свою територію. До складу Української РСР увійшли...

Ось така інформація про участь України в II світовій війні. Почерк показує, що стаття написана під диктант бандерівського "вченого"-історика чи політолога. Бібліографія до цієї статті посилається на П. Мірчука, Я. Білінського (не мішати з А. Білинським), О. Підгайного - відомих українських націоналістів фракції Ст. Бандери.

Ця інформація в найпопулярнішій англомовній енциклопедії формує думку про українців у США, Канаді й інших англомовних країнах. Ця інфомація волає про помсту до неба! В ній немає таких інформацій, як те, що під час II світової війни в Німеччину було вивезено примусово понад 2 мільйони українців на рабські роботи, що українці становили 40% вивезених на роботи в Німеччину чужих робітників, що людей ловили на вулицях, у церквах. Що в час II світової війни згинуло 4.500.000 українців, що становить коло 25% всіх людських втрат СРСР, що на фронтах війни згинуло 1.300.000 українців, що українці становили 20% складу Радянської Армії. Що Україна в 50% втратила під час війни цивільне населення в стосунку до загальної цифри втрат такого населення. Що з 5.200.000 військовополонених врятувався тільки І мільйон, не враховуючи в це 800 тисяч взятих на роботи в Німеччину, і що значний відсоток цих військовополонених становили українці. Що під час німецької окупації України і внаслідку воєнних дій було знищено коло 16.500 заводів і фабрик, 400 копалень, 714 міст, коло 28.000 сіл, 900 залізничних станцій, 670 великих і середніх мостів тощо, тощо. Що серед полководців, які в значній мірі спричинилися до перемоги над гітлерівською Німеччиною, було багато українців. Що на території України діяли сильні партизанські з'єднання, котрі в значній мірі спричинилися до поразки гітлерівської Німеччини. Про це все нема мови в гаслі "Українська РСР під час II світової війни і після неї". Англомовний читач знає тільки, що були УВО, ОУН, УПА, Степан Бандера, Роман Шухевич.

З політичною культурою української діаспорної еліти, тобто всіх трьох фракцій ОУН, пов'язаний казус з публікацією й поширенням фрагментів документа, що мав би бути документом котроїсь фракції ОУН. На переклад цього документа я натрапив у польській газеті з Торонто "Глос Польські". Текст попередив "Відкритий лист" до ОУН-б, ОУН-м, ОУН-з, написаний від правління Союзу Східних Земель Польщі в Торонто.[502] З огляду на важливість порушених в цій публікації справ, наводжу тут її повністю.

Відкритий лист

До

1. Організації Українських Націоналістів - фракція Бандери

2. Організації Українських Націоналістів - фракція Мельника

3. Організації Українських Націоналістів - фракція "двійкарів"

4. Світового Конгресу Вільних Українців

5. Міністерства Закордонних Справ ПР., Департамент Преси й Інформації