Гірка правда - Віктор Варфоломійович Поліщук

Сучасна Польща не повинна бути занадто сильна, але теж не може бути зовсім слабкою. В обличчі цілковитого послаблення мережі польської контррозвідки, з якої уряд Солідарності повиганяв усіх фахівців родом з номенклатури, слід відбудувати тайну мережу ОУН і почати контролювати всі галузі життя Речі Посполитої.

- - - - - - - - - -

Наведений текст після перекладу Консулярне Агенство ПР. у Львові переслало з листом від 20 березня 1991 р. сеймовій комісії у справах Польщі в Варшаві, Міністерству закордонних справ, Департамент преси й інформації, Інститутові історії П.А.Н. у Варшаві та іншим.

Крім цього матеріал був надрукований 12-14 квітня 1991 р. в газеті "Польска Збройна", яка є органом Міністерства Національної Оборони.

У своєму листі польський консул підкреслив: "матеріал вміщає виразно антипольські елементи і на мій розсуд не повинен залишитися без відповіді."

Наша мовчанка у цій справі йде саме по лінії цієї ухвали ОУН: Опанувати польську пресу!

Гурток львівян в Чікаго

Прочитавши ці матеріали, я потелефонував до підписаного під листом Януша Сьмігельського й попросив у нього пояснення: чи отримали вони від котрогось з українських адресатів відповідь? Він мені заявив, що відповіді не було ні від фракції ОУН, ні від СКВУ.

З "Відкритого листа" видно, що його автори не орієнтуються в сучасній політиці фракцій ОУН, бо коли б орієнтувалися, то адресували б свого листа виключно до ОУН Бандери. Фрагменти опублікованої ухвали Крайового проводу ОУН - це абсолютно виразний почерк бандерівців. Ще той почерк, коли ОУН-б ще не стала проголошувати "демократичні" гасла, шо сталося після проголошення незалежності України. Такий почерк сьогодні властивий тим з ОУН-б, яких очолює Степан Хмара. Але й мовчанка ОУН-м та ОУН-з, а також СКВУ - теж промовиста.

Проаналізувавши текст фрагментів "ухвали", сконфронтувавши його з іншими публікаціями, я дійшов до висновку, що "Ухвала", радше її фрагменти, є оригінальною ухвалою ОУН-б. На це вказує зміст ухвали, який є адекватний до стратегії, політики й ідеології ОУН-б. Текст "Ухвали" є віддзеркаленням ментальності провідних кіл ОУН-б. Доказом цього є публікація Романа Кричевського, що торкається спору в ділянці тактики між ОУН-з і ОУН-б. В ній автор каже:

Інакше дивився на ці справи Бандера і ті, що були з ним. Посилаючись на твердження опозиції, що ідеологія і програма ОУН не витримали проби життя в зустрічі з настроями цілого українського народу, Бандера заперечив її погляди як невірні і на тому тлі розвинув теорію подвійної політичної програмовості ОУН - одна програма, за його твердженням, мала б бути призначена для членства і прихильників націоналізму, а друга для сторонніх чинників. Перша повинна бути основним вірую Руху і базою для виховання кадрів та в основному мала б залишитися незмінною незалежно від зовнішніх обставин. Бандера уважав, що таку програму ОУН вже створила, має її і вона не потребує ніяких змін ні доповнень. Друга програма повинна існувати для зовнішнього вжитку. Вона може мінятися залежно від обставин і міжнародного положення. Вона повинна узгляднювати передусім моменти тактики і їх широко пропагандивно використовувати [503]

Наведену тут цитату повинні двічі, тричі прочитати ті польські діячі, які й досі вірять у співпрацю з ОУН. Співпраця деяких військових польських кіл з УПА під час війни і навіть після її закінчення була співпрацею з ворогом. ОУН ідеологічно ніколи не вважала поляків партнерами до розмов. Добре було б, коли б ті польські діячі, котрі й сьогодні співпрацюють з ОУН-б, наприклад на форумі АБН, зрозуміли - ОУН тільки в рамках тимчасової тактики може розмовляти з поляками. Можна зрозуміти, що їх єднає спільна ненависть до більшовизму, але більшовизм уже належить до минулого. Але різнять їх інтереси Польщі й інтереси ОУН, яка не репрезентує інтересів українського народу. З наведеної вище цитати видно, що ОУН-б в політиці застосовує подвійну мораль.

Добре було б, аби все це усвідомили собі теж ті діячі в Україні, котрі вірять у солов'їний спів емісарів ОУН - всіх трьох фракцій ОУН.

Ще раз треба пригадати: Коли б у котроїсь ОУН дійшло до перегляду основ інтегрального, тобто тотального, донцовського націоналізму, то це мусіло б тягнути за собою відмежування від злочинного минулого ОУН, засудження її злочинів. Тим часом, як бачимо, всі три фракції ОУН змінили свою тактику, підфарбували свою лексику під демократію, а в дійсності прямують до одного: до побудови української держави, як тоталітарно-націоналістичної, чого яскравим виразом і є опубліковані фрагменти "Ухвали" ОУН. Цікаво було б почитати весь її текст.

Саме в цьому контексті, в контексті подвійної моралі ОУН, слід розглядати наведену тут "Ухвалу". Нема сумніву, що це є ухвала ОУН-б.

Симптоматичним є брак відповіді на "Відкритий лист". В цьому видно стратегічну солідарність усіх трьох фракцій ОУН, а також їх виразника - СКВУ. Автори "Відкритого листа" не виключили провокації, а навіть висунули сугестію спільних пошуків джерела провокації. Тепер, мабуть, і в них нема сумніву, що документ - автентичний. Саме крізь його призму слід оцінювати кроки ОУН.

Така ось політична культура української націоналістичної діаспори.

Остерігайтеся фальшивих пророків, які

приходять до вас в овечій шкурі, а все

редині - вовки хижі

Моїм найбільш помилковим висновком