Гірка правда - Віктор Варфоломійович Поліщук
УРДП, політична організація, що складається, здебільша зі старого покоління, без допливу молоді, "східняків", не рахується на політичній арені української діаспори. Вона себе скомпрометувала формальним союзом з ОУН-м, хоч останніми роками веде самостійну політику. Забракло в ній людей типу Івана Багряного.
Гетьманці теж не рахуються на політичній арені української діаспори. їх і не багато, і відживають вони свій вік. І, хоч вони не з ОУН, проте вони не так уже далекі від її ідеології.
Постала 1954 р. ОУН-з не афішує своєї діяльності, широкі кола навіть не знають де її осідок, і чи він узагалі є. Іноді зі "Сучасності" можна довідатися про ухвали тієї фракції ОУН. Так, наприклад стало відомо, що 12.10.1987 р. в час VII Делегатської конференції ОУН-з, обрано головою її політичної ради - Дарію Ребет, вдову по Левові Ребетові. Зразу ж на думку прийшла аналогія: провідником ОУН-б після смерті Ярослава Стецька стала вдова по ньому -Ярослава (Слава) Стецько. Навіть у цьому ОУН-з не відійшла далеко від ОУН-б. Тепер ОУН-з очолює Анатоль Камінський. Відомо, що членами ОУН-з є такі діячі, як проф. Петро Потічний, що є головним редактором "Літопису УПА"; д-р Мирослав Малецький, редактор "Вістей комбатанта"; проф. Тарас Гунчак, редактор "Сучасності" та інші, на чолі (фактично) з Миколою Лебедем.
Тут годиться зауважити, що багатотомне видання "Літопису УПА" є класичною "освіченою" дезинформацією. В ньому під ключ підібрані матеріали, навіть з німецьких архівів (підбирав націоналіст - проф. Тарас Гунчак). Але не можна в цьому виданні знайти відповіді на питання, поставлені, наприклад, у цій моїй праці. А саме, що УПА реалізувала політику винищування поляків, сформульовану ще 1929 року. Нема, в цьому виданні не сказано, що тим, хто визнав, що прийшов час почати "усування займанців" з Західної Волині, був Микола Лебедь. В "Літописі УПА" не знайдете теж описів звірств С.Б. ОУН, не знайдете фактів діяльності УПА під маскою червоних партизанів, німців, а навіть поляків. А про ці факти пише учасник УПА, людина, якій не можна не вірити - Данило Шумук. Натомість в "Літописі УПА" вміщено простенькі, розраховані на примітивну пропаганду, оповідання-спогади, яким не місце в багатотомному творі під претензійною назвою "Літопис УПА". Це зовсім не літопис.
До класичної дезинформації належать теж твори винесеного тут під небеса Уласа Самчука: "На білому коні" і "На коні вороному", в яких він описує час війни на Україні, зокрема на Волині, де він, у Рівному, був редактором української газети "Волинь". Улас Самчук, їздячи "на білому коні" й на "коні вороному", взагалі не зауважив УПА, не зауважив масових мордів на поляках. А кажуть, що письменник - це сумління народу. Ним, сумлінням, напевне не був Улас Самчук. Тепер же деякі часописи на Україні показують його, як класика української літератури. Класика, котрий приховав злочини ОУН-УПА. Бо сам був націоналістом.
Інакше, ніж ОУН-з, "під шумок" розвивають свою діяльність на Україні ОУН-б і ОУН-м, борячись за впливи на Україні. Бореться, зрештою, теж, і то від перших днів, як тільки була на це змога, тобто десь від 1990 року, ОУН-з. У світовому масштабі ОУН-б діє під фірмою Світового Українського Визвольного Фронту, згуртувавши довкола себе цілу низку різного роду молодечих, жіночих, видавничих, освітніх, фінансових, а навіть господарських організацій. ОУН-б формально не існує ні в діаспорі, ні в Україні, де вона виступає під фірмою Конгрес Українських Націоналістів.
ОУН-м теж формально не існує, вона діє під фірмою ІСНО - Ідеологічно Споріднених Націоналістичних Організацій.
Щоб охопити своїми впливами якнайбільше українців у діаспорі, зокрема тих, котрі були нащадками емігрантів з-перед І світової війни, побіч УНО в Канаді (ОУН-м) і Організації Визвольного Фронту (ОУН-б), створено Комітет Українців Канади (тепер: Конгрес Українців Канади), в якому згуртовані теж культурні, професійні, а навіть релігійного типу організації. В КУК (Конгрес Українців Канади) немає лише "прогресистів"-українців. Вся діяльність КУК-у підпорядкована впливам ОУН, раз у ньому верховодять бандерівці, раз мельниківці, хоч є в ньому й діячі, котрі не є членами ОУН, це представники "старої" еміграції, які не є свідомі суті й мети ОУН. До КУК українці платять "національну вкладку" - своєрідний добровільний податок.
У США такою загальнокрайовою, неначе громадською, організацією був Український Конгресовий Комітет Америки (УККА), довший час в ньому йшла боротьба між бандерівцями й мельниківцями за впливи в ньому. Тоді, коли в Канаді КУК діє на засаді консенсусу, то у США співпраця між бандерівцями й мельниківцями на форумі УККА не склалася. Врешті в цій організації перемогли бандерівці, а мельниківці й їхні супутники створили конкуренційну, неначе загальноамериканську, організацію - Українську Американ ську Координаційну Раду (УАКРада). Такий стан триває й досі і він є доказом того, що українські громадські організації опановані націоналістичним елементом. Наприклад, збірний член УАКРади - Український братський союз, страхова організація, заснована українськими емігрантами-вуглекопами, теж опанована націоналістичним елементом, а "старі" члени УБС, навіть не підозрюють якою є суть українського націоналізму, їм його підтасовують як патріотизм.
В інших країнах Заходу є інші "громадські" організації, контрольовані однією або другою фракцією ОУН. ОУН-з не бореться за впливи в "громадських" організаціях.
Щоб координувати в рамках українського націоналізму всю активну західну діаспору, точніше її некомуністичні прошарки, ОУН-м і ОУН-б дійшли до порозуміння й створили СКВУ - Світовий конгрес вільних українців, в якому на засаді консенсусу, раз головою є бандерівець, а генеральним секретарем мельниківець, а іншим разом -навпаки. Так, згідно з останнім "вибором" головою СКВУ є бандерівець Юрій Шимко, а генеральним секретарем мельниківець Василь Верига, колишній вояк СС дивізії "Галичина". Попередньо головою СКВУ був мельниківець Петро Саварин, а генеральним секретарем бандерівець Мирон Барабаш. До складу СКВУ входять теж представники церков - Греко-католицької й Православної, які стоять на націоналістичних позіціях, іноді не будучи свідомі цього.
СКВУ має Президію і галузеві комісії. Про ідеологічно-політичний напрямок СКВУ свідчить
