Гірка правда - Віктор Варфоломійович Поліщук

Ви допомогли б мені в одній спеціальній справі, коли б підкреслили в кількох статтях і на прикладах здібність фашизму до його тактичної трансформації, його дивну гнучкість і бездогматичність у певних фазах історичного розвитку, де він сповидно (вочевидь - В.П.) міняв віхи і тактику, залишаючись у корені речі безкомпромісово і непохитно догматичним. Йде про це, аби людям тут узмисловити (усвідомити - В.П.), що вільно міняти шлях і засоби, але одного тільки не вільно міняти - мети (підкрсл. - В.П.) [497]

Теорія, як бачимо, була. Отож обі ОУН, тобто ОУН-б і ОУН-м, опинившись у нових умовах, почали достосовувати свої програми, як тактичний засіб, так, щоби не виглядати назовні тоталітарними організаціями. Змінили, отже, тактику, не відмовляючись від мети. Не відмовились, отже, від побудови на всіх, на розсуд ОУН, українських етнічних землях української держави. Не відмовились від витоків ОУН, від її ідеології, від її постанов. Не відмовились від реалізації "повного усунення всіх окупантів з українських земель", не відмовились від "повного усунення займанців". Змінили тактику, не відмовляючись від злочинного минулого ОУН, зокрема не відмовляючись від народовбивства, вчиненого ОУН-УПА.

Швидше достосувала свою тактику до нових умов ОУН-м, про що свідчать матеріали IV ВЗУН (мельниківців) 1955 р. і наступних. Коли я відійшов з праці в "Новому шляху", я колись зустрівся у Філадельфії з Павлом Дорожинським, головою ICHO - Ідеологічно споріднених націоналістичних організацій, і в розмові з ним сказав: "Мені відповідають сформулювання постанов ВЗУН мельниківців, але я не погоджуюся з практикою вашої ОУН."

Тугіше йшло зі зміною тактики в революційній ОУН бандерівців. Вона аж на IV Великому Зборі ОУН у 1968 році сформулювала неначе демократичну програму. Проте вже набагато раніше в рамках тієї ОУН постала фракція, яка висловлювалася за явним проголошуванням нового підходу до визвольної боротьби українців. Все, здається, почалося від створення УГВР, від контактів М. Лебедя, о. Івана Гриньоха з західними колами. Чи це була вимога західних кіл а чи тільки під впливом цих кіл, в рамках ОУН-б сформувалася течія, згідно до якої треба перейти на проголошування демократичних гасел.

Здається не варт аналізувати тут різниці, які ділять ОУН-б від посталої формально 1954 року ОУН-з, тобто Організації українських націоналістів за кордоном. Щоправда ця остання, тобто ОУН-з, створена Миколою Лебедем, Левом Ребетом і Зеноном Матлою, твердила, що під націоналізмом розуміємо почуття приналежності до нації, як найвищої культурно-політичної спільності, і що націоналістом є кожний, хто почувається до зв'язку з українською нацією і в громадсько-політичному житті керується її інтересами [498], то таке визначення слід кваліфікувати як пропагандивний засіб, за допомогою якого: а) можна притягнути в ряди ОУН звичайних українських патріотів, б) замазати, затемнити злочинне минуле ОУН, від якого ця ж ОУН-з не відмовилася, як і не відмовилася від первісної ідеології ОУН. Об'єктивно визначальною прикметою нової ОУН-з є те, що вона ніколи не відмежувалася від витоків ОУН, від її ідеології, від її злочинного минулого. І вона зберегла назву - Оганізація українських націоналістів. Ця організація постала 1929 p., і ми вже знаємо її суть, знаємо теж суть націоналізму.

З визначення понять "націоналізм" і "націоналіст", зробленого ОУН-з, виходить, що я теж націоналіст, бо я "почуваюся до зв'язку з українською нацією і в громадсько-політичному житті керуюся її інтересами". Але я - не націоналіст. Я - звичайний патріот України, її народу, української нації. Таких як я - мільйони. І вони - не націоналісти. Мене, й ті мільйони, різнять з ОУН-з (та й з іншими фракціями ОУН) витоки ОУН, її донцовська ідеологія, її злочинна діяльність. ОУН - злочинна організація від самого її постання. Коли б М. Лебедь, Іван Гриньох, Лев Ребет, Зенон Матла та їх товариші дійсно перейшли на позиції демократизму, тоді б вони порвали зі своїм минулим, зі злочинами ОУН-УПА, і заснували б нову, демократичну партію. Наприклад: Демократичну партію українців діаспори. Зрештою, чи не найкращий знавець і спостерігач українського політичного життя від 1930-х років, Іван Кедрин, так написав про відокремлення від ОУН-б:

На розламі з початком 1940 року на "бандерівців" і "мельниківців" не закінчилось, бо в pp. 1954-1955 прийшло в бандерівському таборі до нового розламу з постанням "двійкарів", чи пак "угаверівців" ("Двійка " - Лев Ребет і Зенон Матла). Петро Мірчук старався в окремій 178-сторінковій книжці ("За чистоту позицій українського визвольного руху", Мюнхен-Лондон, 1955) старався доказувати, яка ідеологічна різниця між ЗЧ ОУН (бандерівцями) та "двійкарями", але, читаючи ті виводи, пригадалась московська мудрість: "Без водки не розбереш". [499]

Ось і вся суть різниць: "Без водки не розбереш!" Це бо була різниця поглядів на тактику, а не ідеологічні різниці. Це теж був результат персональних розбіжностей.

Різниця між ОУН-б і ОУН-з така ж, як і між ОУН-б та ОУН-м, про що влітку 1992 р. мали розмову на українській телепрограмі в Торонто, канал 47, два чільних представники цих організацій - від ОУН-б д-р Олег Романишин, головний редактор "Гомону України", і від ОУН-м д-р Василь Верига, генеральний секретар СКВУ. Оба вони виразно й офіційно заявили: різниця між ОУН-б і ОУН-м - у тактиці, нема, натомість, між ними різниць ідеологічних і в оцінці минулого ОУН.

Тож не треба давати себе обманювати: ОУН, всі три її фракції, однієї закваски організації. Всі вони виросли з "матірної" ОУН, всі вони донцовського кореня. Й такими вони залишилися, міняючи лише тактику.

На 1992 рік в українській діаспорі існує одна реальна політична сила: всі