Гірка правда - Віктор Варфоломійович Поліщук

Такі ось мої міркування з приводу канадсько-української націоналістичної дійсності. І з американської, де я продовж 8 місяців жив.

Правду кажучи, про суто громадські організації української діаспори говорити не можна - всі вони підпорядковані цим або іншим політичним організаціям. Таке - притаманна кожному тоталітаризмові риса. Навіть хоровий гурток не співає українських пісень узагалі, а лише з репертуару, що на догоду "власть імущих". Як і донедавна в СРСР.

На те, щоби відтворити дійсний і повний образ політичних і підпорядкованих їм громадських організацій української діаспори, потрібне окреме дослідження, яке б дало свої висновки в окремій великій книзі. Псевдогромадських організацій тут - безліч. їх список треба було б публікувати на кількадесяти сторінках друку. Щоб розібратися в них, потрібен неабиякий досвід. Зокрема абревіатури можуть увести в оману. Наприклад, можна зустріти абревіатуру "УВФ", яка без контексту нічого не говорить. Це бо може бути могутня, світового масштабу, закамуфльована назва ОУН-б - Український Визвольний фронт, а може бути мельниківська організація - Український Визвольний Фонд, яка займається збиранням грошей на потреби ОУН-м.

У цій праці займуся лише головними структурами аполітичних організацій української діаспори, щоб показати як вони поставали, під якими вивісками діють. Саме під вивісками, бо в жодній телефонній книжці не знайдете назви: Організація Українських Націоналістів. Така бо легально на Заході не існує. Вона й на Україні тепер діє під різними вивісками, про що буде мова далі.

Говоритиму тут про Канаду й США.

Український націоналізм домінував не тільки в Західній Україні, зокрема в Галичині, він домінує теж у Канаді й США. Проте ні на Україні, навіть в Західній Україні, ні на Заході не можна його ототожнювати з українським народом. Найкращим доказом сказаного є опубліковані в щоденнику "Америка" дані, опрацьовані Мстиславом Дольницьким, редактором "Америки". На жаль, в мене є лише копія частини опублікованого матеріалу, а саме діаграма, котра вказує на церковну й політичну заангажованість української еміграції у США. Копію цього матеріалу я зробив сам у Скрентоні, США, влітку 1985 року, отримавши газету. Тоді я не мав наміру писати цю працю, то й не зробив копію з усього матеріалу, а навіть не зазначив дати газети, хоч з іпевністю вона походить з літа 1985 р. Підшивок газети я тут не знайшов, а сама газета від кількох років, після смерті її редактора, перестала виходити. Варто звернути увагу на те, що україномовний щоденник "Америка", це католицька газета, яка була під впливом ОУН-б.

На жаль, діаграма не бере до уваги комуністичних українських організацій, проте це не міняє образу, оскільки комунізуючі українці в Америці становлять маргінес у порівнянні до всієї української еміграції. Хоч у мене немає подібних даних щодо Канади, проте ситуація серед тутешньої еміграції складалася аналогічно до США.

Ця діаграма приведена на окремій сторінці.

З наведеної діаграми видно, що у США членів ОУН-б менше 10 тисяч, ОУН-м коло 2 тисяч, а ОУН-з менше, ніж 1 тисяча. Разом членство всіх трьох фракцій ОУН у США становить менше 15 тисяч. Це, коли рахувати, що у США живе півтора мільйона людей українського походження, лише один відсоток. Саме цей один відсоток утворює фальшивий образ української еміграції, він контролює всі вказані в діаграмі організації, а також всі церкви. Решта українців -пасивна. В певній мірі через природну асиміляцію, а в деякій мірі, зокрема молодь, через те, що не може сприйняти як свій світогляд - український націоналізм. Адже ця молодь виросла в умовах американської демократії.

У цьому контексті слід мати на увазі те, що ОУН у жодному разі не репрезентує інтересів української діаспори в цілості; на жаль, ті, хто приїздить з України, мають на оці лише отой 1 відсоток, а не цілість українських емігрантів ї їхніх нащадків, котрі ще вважають себе українцями, або ж американцями українського походження. Вони, побувши тут деякий час, погостювавши, одержавши подарунки, вертаються на Україну і говорять неначе про українську еміграцію, а насправді вони говорять про отой 1 відсоток, про ОУН.

Творці ОУН були свідомі того, що їм потрібна підтримка з боку української еміграції - матеріальна і політична. Вони планували теж впливати на українську еміграцію, використовуючи її для своїх цілей. ОУН мала надію, що українська еміграція впливатиме на політичні кола в провідних країнах світу. Тому, як перший крок після І Конгресу ОУН у Відні, були назначені резиденти: Ріко Ярий - на Німеччину, інж. Євген Ляхович - на Великобританію, згодом на США; Євген Онацький - на Італію; Василь Баранецький - на Фінляндію; сотн. Іван Рев'юк-Бартович - на Литву; д-р Олександр Хмельовський - на Маньчурію; Олександр Бойків - на Францію; інж. Дмитро Андрієвський -на Бельгію.[490]

Кілька тижнів після закінчення І Конгресу ОУН у Відні (1929 р.), до США й Канади поїхав сам полк. Євген Коновалець. Для організаційного охоплення широких мас треба (було - В.П.) творити цілком окремі націоналістичні організації, самостійні й достосовані до правних вимог дотичної країни та повязані з ОУН тільки ідейно-політичними вузлами... З доручення полк. Коновальця, як голови Проводу Українських Націоналістів, створено такі ідеологічно-політичні організації з суспільно-громадським характером діяльності: Організацію державного відродження України - ОДВУ в США та Українське національне об'єднання - УНО в Канаді. Це мали бути ті українські націоналістичні організації масового характеру, які... унапрямлювали акцію постійного залучування українського громадянства на теренах США і Канади до визвольної боротьби цілого українського народу під прапорами ОУН. Обидві ці організації гідно виконували покладене на них полк. Коновадьцем завдання - аж до другої світової