У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна - Генрі Райдер Хаґґард

Лорд Регнолль розхвилювався і, відвівши мене вбік, заявив, що хоче з відомих мені причин потрапити в Країну кеда і він, незважаючи ні на що, залишиться тут.

— Це означає, що ми всі залишимося, — сказав я. — Саведж і я не покинемо вас. Ханс не покине мене, хоча і вважає нас божевільними.

— Я залишуся один… — почав говорити лорд Регнолль, але я так подивився на нього, що він не закінчив своїх слів.

Нарешті ми дійшли такої угоди: Бабемба, поговоривши зі своїми людьми, погодився почекати ще три дні. Якщо за цей час нічого не станеться, ми підемо назад миль на п’ятдесят, зупинимося там, де багато слонів. Добудемо скільки зможемо понести з собою слонової кістки і повернемося в землі мазиту.

Три дні минули.

Я вже був упевнений, що уникнув вельми безглуздої і небезпечної пригоди, тоді як лорд Регнолль з кожною годиною ставав похмурішим.

Третій день був присвячений зав’язуванню пакунків, оскільки вдосвіта наступного дня ми, згідно з умовою, мали йти назад.

Проте долею судилося інше.

Годині о другій ночі мене розбудив Ханс, який спав за моєю палаткою.

— Хай баас розплющить очі і подивиться, — говорив він перелякано, — там зовні дві примари чекають на бааса.

Я піднявся і обережно визирнув з куреня. За п’ять кроків від нього при світлі місяця я побачив дві постаті в білому вбранні, що нерухомо сиділи на землі.

Страх охопив мене.

Я вже схопив пістолета з-під килима, що був мені за подушку, як раптом почув знайомий спокійний голос:

— Хіба твій звичай, Макумазане, о Той, що не спить уночі, зустрічати гостей кулями?

— Так, Харуте, — відповів я, — якщо гості крадькома приходять серед ночі. Але ви, нарешті, тут. Скажи мені, чому ви так довго примусили нас чекати?

— О Макумазане, — збентежено відповів Харут, — прийми наші виправдання. Коли ми дізналися про твій прихід до міста Беза, ми відразу вирушили. Але ми смертні, Макумазане, і різні перешкоди заважали нам. Знаючи, що у вас великий вантаж, ми мали зібрати багато верблюдів, потім треба було послати вперед викопати колодязі в пустелі на нашій дорозі. Ось причина зволікання. Але ми прийшли саме вчасно, бо за кілька годин ви б уже поверталися додому. -

— Це так, — сказав я, — але ввійдіть до куреня, тут надто холодно й вогко.

Вони ввійшли і, не будучи магометанами, не відмовилися від запропонованого мною джина.

— За ваше здоров’я, Харуте й Маруте, — сказав я, відпивши трохи зі склянки і віддавши решту Хансу, який за раз проковтнув пекучу рідину.

— За твоє здоров’я, Макумазане! — відповіли гості і, спорожнивши свої склянки, поставили їх перед собою з таким благоговінням, неначе це були священні посудини.

— Тепер, — сказав я, — поговорімо. Як вам удалося виїхати з Англії після того, як ви намагалися викрасти леді, якій ви подарували намисто? Куди ви відвезли її після викрадення на Нілі? В ім’я вашого священного Дитяти, або шайтана, або єгипетського Сета відповідайте мені, інакше вам настане кінець, — додав я, хапаючись за пістолета.

— Перепрошуємо, Макумазане, — посміхаючись сказав Харут, — але якщо ти так поведешся з нами, тобі самому доведеться відповісти на багато запитань, на які важко знайти відповідь. Ми подалися з Англії пароплавом і після тривалої подорожі повернулися до своєї країни. Твій натяк на викрадення на Нілі незрозумілий нам. Ми ніколи не збиралися викрадати ту леді, якій подарували намисто. Ми тільки хотіли поставити їй кілька запитань, бо вона має дар ясновидіння. Але з’явився ти і перервав нас. Навіщо потрібна нам біла леді?

— Не знаю навіщо, — відповів я, — але знаю, що ви найбільші брехуни, яких я будь-коли зустрічав.

З цими словами, які будь-кому могли здатися образливими, Харут і Марут низько вклонилися мені, неначе я їм сказав великий комплімент.

— Залишмо запитання про леді, — сказав Харут, — поговорімо про нашу справу. Ти тут, Макумазане, і ми прийшли зустріти тебе. Чи готовий ти вирушити з нами, щоб принести смерть злому слону Джані, що спустошує нашу землю, й одержати велику нагороду? Якщо готовий, твій верблюд чекає на тебе.

— Один верблюд не може нести на собі чотирьох, — ухилився я від відповіді.

— Хоробрістю і спритністю ти перевершуєш багатьох людей, о Макумазане, але тілом ти один.

— Ви помиляєтеся, Харуте і Маруте, якщо думаєте, що я піду з вами сам, — вигукнув я, — ось мій слуга, — вказав я на Ханса, — без якого я не робитиму й кроку. Крім того, мене мають супроводжувати лорд Регнолль, відомий нині тут під ім’ям “Ігеза” і його слуга Бена, з якого ви в Англії витягували змій.

При моїх словах на незворушних обличчях Харута і Марута з’явилися ознаки збентеження, і вони обмінялися