Сокіл і Ластівка - Борис Акунін

Однак штурман заховав зброю в піхви. Насвистуючи, він дивився, як Летиція намагається витягнути ноги з драговини або дотягнутися до найближчої гілки. Все було намарно.

— Що і вимагалося, — з глибоким вдоволенням оголосив Гаррі. — Я давно міг тебе проштрикнути, але навіщо мені брати зайвий гріх на душу? Я й так в боргах перед Всевишнім. Потопай собі, мій славний Епіне. Я тобі заважати не буду.

Дівчинка відчайдушно рвонулася — і провалилася просто по пояс. Жах скривив її милі риси.

— Гаррі, — благала вона. — Заради всього святого! Витягніть мене! Я не претендуватиму на свою частину! Забирайте її! Або зарубайте мене! Тільки не полишайте гинути у цій гнилій ямі!

— Рубати тебе я не буду, це суперечить моїм переконанням, — зітхнув Логан. — Залишити живим не можу — я не ідіот. Не говори жалісних слів, вони крають мені серце. Ніні! — вигукнув він. — Нічого не хочу чути! І не хочу бачити, як ти потонеш. У мене надто чутливе серце! Сподіваюся, коли я повернуся з возиком, від тебе залишаться самі бульбашки.

Він повернув назад до галявини, затиснувши вуха долонями.

Я повз по землі, волочачи крило. Я був близько. Але чим я міг зарадити моїй бідній дівчинці? Що я міг для неї зробити?

Тільки одне: загинути разом із нею.

Я сів їй на плече і закрив своїм крилом її очі, щоб вона не дивилася, як до грудей підступає каламутна рідота. Я почувався так, наче стояв на містку корабля, що гине. Можна сісти в човен і втекти, але справжній капітан не покине своє судно. «Будь проклятий, паскуднику! — крикнув я вслід Логану. — Боже, якщо Ти є! Покарай його!»

Не думаю, що ірландець мене почув. Однак мене почув Той, із ким Гаррі вів свої паскудні розрахунки.

З-за вкритого багряними квітами куща, схожого на неопалиму купину, вихопилася чорна рука. Вона була потужна, як каральна десниця архангела Гавриїла. Кущ, оживши, звалив на потилицю штурмана ляпасом, від якого той гепнувся замертво, та ще й проїхав носом по землі.

А потім із заростей з гуркотом і тріском, наче Афродіта з піни, вийшла Чорна Королева, розлючена і велична.

Обличчя її припухло, очі налилися кров'ю.

— Сорсьє! — закричала войовниця хриплим басом. — Тут мез ом ансорселе! Тут морт! На муа! Муа тро форт![41]

Я зрозумів: навіть слоняча доза снодійного виявилася недостатньою, щоб протримати богатирку в заціпенінні довше, ніж кілька годин.

О, чарівне мереживо випадковостей! Не знаю, яким дивним чином ти сплелося, щоб вивести Шашу до цього болота. Вчитель казав, що у випадковість вірять тільки дурні і що просто так, без причини, нічого не відбувається. Напевно, розлючена королева кинулася по слідах своїх кривдників. Це неважливо. Головне, що встигла вона вчасно. Тепер усі мої сподівання були тільки на неї. «Врятуй мою дівчинку! Швидше!»

Я зірвався з плеча моєї вихованки і полетів до Чорної Королеви.

— Допоможіть! — закричала і Летиція.

Шаша підійшла до берега, вперла ручища в боки.

— Ти тонути, — констатувала вона.

— Будь ласка, витягніть мене! — здіймала до неї руки бідолашна.

— Якщо моя тебе витягнути, моя рвати тебе за ноги навпіл, — люто сказала Чорна Королева. — Хочеш навпіл?

— Ні…

— Так, краще тонути. Моя кидати до тебе твоя подружка. Ви тонути разом.

Велетка повернулася туди, де валявся оглушений Логан, легко перекинула його через плече і принесла до болота.

— Не треба! — схлипувала Летиція. — Витягніть мене! Будь ласка!

Я теж просив як тільки міг, навіть голос зірвав. Грязюка вже доходила дівчинці до плечей.

Тримаючи ірландця у повітрі, Шаша зупинилася і розсудливо сказала:

— Навіщо? Мої чоловіки всі помирати. Жінки їм не треба. Мені теж. Мені треба чоловіки, чоловіків більше нема. — На очах Чорної Королеви виступили гігантські сльози. Вона сердито змахнула їх і гаркнула. — Ви, дві відьми, їх убивати! Тепер обидві тонути!

Тоді Летиція змінила тактику, зрозумівши, що благаннями нічого не досягне.

— Так, я відьма! — крикнула вона. — Велика відьма! Це я зачарувала вас! Але я можу…

Не дослухавши, Шаша з ревінням швиргонула ірландця на землю і кинулася до трясовини:

— Ти не тонути! Я рвати тебе навпіл!

— Дивись! Дивись!

Палець Летиції вказував на непритомне тіло. У Гаррі задерлася сукня вище пояса, недвозначно показуючи його статеву приналежність.

Чорна Королева озирнулася і завмерла. Її подвійне підборіддя відвисло, червоний язик розгублено шарив пересохлими губами.

— Бачиш, яка я велика чаклунка? Я перетворила свою подругу на чоловіка! Витягни мене!

Недовірливо Шаша присіла навпочіпки і перевірила, чи не ввижається їй чудесне перетворення. На обличчі велетки з’явилася ніжна, майже дівчача посмішка.

— Так, тепер це чоловік, — сказала вона. — Та моя один чоловік мало. Я тебе виймати, якщо ти теж перетворити себе чоловіка. Або ти тонути. Навіщо мені жінка?

— Я зроблю ще краще, — пообіцяла Летиція, задерши голову — болотяна рідина піднімалася їй вже до шиї. — Я розчаклую твоїх чоловіків назад.

Королева посміхнулася ще ширше:

— Дуже добре. Тоді можеш залишатися жінка. Мої чоловіки хотіти жінка.

Будь-яка інша, перебуваючи в стані моєї вихованки, негайно погодилися б — на що завгодно, аби швидше вибратися з драговини, Але чесна дівчина навіть тут не покривила душею.

— Ні, я не буду жінкою твоїх чоловіків. Ти мене відпустиш.

Тоді Шаша стала однією ногою у воду, протягнула величезну ручищу і обхопила Летицію за лікоть, щоб та не поспішала тонути.

— Ти чаклунка, ти розумний, думай сам, — сказала вона. — Моя подобається червоноголовий чоловік. Він дуже красивий. Інші чоловіки ревнувати і сумувати. Моя давати їм тебе, і вони задоволені. Ти теж задоволений. Дванадцять хороший чоловік! Ні, — закінчила вона, — моя не можу тебе пускати.

— А якщо всіх вас відпущу я? — скрадливо мовила Летиція, знизу вгору дивлячись на ту, від котрої залежав її порятунок. — Додому, в Африку?

— Куди? — перепитала Шаша. — Що такий «Африка»?

Летиція почала їй пояснювати, але тут сили мене полишили. Далися взнаки наслідки удару і хвилювання. Запаморочилася голова, я відчув невимовну слабкість і втратив свідомість.

* * *

Про подальший розвиток подій я можу лише здогадуватися.

Їхнім свідком я не був.

Після всіх потрясінь, після отриманої травми я був недужий. Ніч я проспав мертвим сном, а коли отямився, виявилося, що я лежу на піску, дбайливо вкритий пальмовим листком. Поруч шаруділи хвилі, долітало розмірене скрипіння.

Піднявши крилом листок, я побачив дивовижну картину.

Був приплив, рівень води піднявся вище середини рифів, що обрамляли лагуну. За тридцять кроків від кромки млявого прибою гойдалася на хвилях шхуна,