Одіссея капітана Блада - Рафаель Сабатіні

і безсумнівно погодяться піти на службу, яку пропонує де Кюссі від імені короля Франції. Висловлюючи свої міркування, Хаґторп кинув погляд на похмурого Блада. На знак згоди з ним Блад без особливого ентузіазму кивнув. Підбадьорені цією, хоч і скупою, згодою, офіцери приступили до обговорення умов. Ібервіль, молодий французький пірат, зауважив де Кюссі, що частка трофеїв, яку той пропонує піратам, надто мала. Тільки за п’яту частку здобичі офіцери могли б дати згоду від імені своїх людей.

Де Кюссі був засмучений. Він мав точні інструкції й розумів, що бере на себе забагато, та ще може накликати немилість барона. Про п’яту частку не могло бути й мови. Однак і пірати не поступалися, і де Кюссі нарешті наважився погодитися на одну п’яту. Того ж дня було складено й підписано угоду. Пірати зобов’язувались до кінця січня бути в Петі-Гоав, куди на той час мав прибути де Рівароль зі своїми кораблями.

Одразу ж на Тортузі настали дні кипучої діяльності: кораблі переоснащували для далекого походу, заготовляли м’ясо та інші продукти. Тільки капітан Блад не брав жодної участі в підготуваннях, хоч колись, бувало, він увесь віддавався такій роботі. Цього разу він тримався осторонь, байдужий до всього. Якщо він і дав згоду взяти участь в операції під французьким прапором, або, вірніше, поступився бажанням своїх офіцерів, то тільки тому, що запропонована служба не мала нічого спільного з піратством, якому, як Блад заприсягся в душі, назавжди було покладено край. Але служба, хоч він і дав на неї згоду, не викликала в нього ніякого ентузіазму, і Блад залишався бездіяльним, байдужим. Він навіть заявив Хаґторпу, коли той висловив свій протест проти такого ставлення до справи, що йому однаково, куди піти, чи в Петі-Гоав, чи в пекло, байдуже кому служити, чи королю Людовіку, чи самому сатані.

Розділ XXVI Де Рівароль

Капітан Блад іще залишався в тому ж незадоволеному настрої, коли відплив з Тортуґи, його настрій не покращав і коли він підійшов до причалів у бухті Петі-Гоав. У тому ж настрої він вітав барона де Рівароля, коли в середині лютого той нарешті прибув зі своєю ескадрою із п’яти військових кораблів і кинув якір поряд із кораблями піратів. Як пояснив де Рівароль, через негоду вони добиралися сюди аж шість тижнів.

Викликаний до нього капітан Блад вирушив у замок Петі-Гоав, де мала відбутися зустріч. Барон, високий горбоносий чоловік років сорока, тримався холодно і сухо. Він з явним несхваленням зміряв поглядом капітана Блада з ніг до голови, а на Хаґторпа, Ібервіля та Волверстона, що стояли позаду капітана, навіть не глянув. Де Кюссі запросив Блада сісти.

— Хвилинку, мсьє де Кюссі. Думаю, пан барон не помітив, що я не сам. Дозвольте мені представити вам, сер, моїх супутників: капітан Хаґторп з «Елізабет», капітан Волверстон з «Атропо» і капітан Ібервіль з «Лахезіс».

Барон важко і гордовито дивився на капітана Блада, а потім сухо і ледь помітно кивнув кожному з представлених йому піратів. Усією своєю поведінкою він давав зрозуміти, що зневажає їх усіх і хоче, щоб вони це помітили. Поведінка барона викликала в капітана Блада несподівану реакцію — вона розбудила в ньому диявола, а разом із цим і почуття власної гідності, що останнім часом було задрімало. Йому раптом стало соромно за свій неохайний вигляд, і це, очевидно, примусило його триматися ще зухваліше. Жест, яким він поправив портупею так, щоб оздоблений ефес його довгої шпаги було видно де Ріваролю, був майже натяком. Звернувшись до своїх капітанів, Блад показав рукою на стільці вздовж стіни.

— Присувайтеся ближче до столу, хлопці. Ми змушуємо барона чекати.

Капітани послухались, а Волверстон при цьому багатозначно посміхнувся. Вираз обличчя мосьє де Рівароля став іще чванливішим. Він мав за безчестя сидіти за одним столом із цими бандитами, вважаючи, що всі вони, крім, хіба, самого капітана Блада, мали вислухати його стоячи. І, щоб підкреслити різницю між собою і піратами, він зробив єдине, що йому залишалось, — надів капелюха.

— Це дуже мудро, — привітно сказав Блад. — Я й сам відчуваю протяг.

І він сховався під крислатим капелюхом із плюмажем.

Обличчя де Рівароля змінило колір. Він помітно тремтів від гніву, і якусь мить, перш ніж заговорити, ледве стримувався, щоб не скипіти. Мосьє де Кюссі, вочевидь було моторошно.

— Сер, — крижаним тоном почав барон, — ви примушуєте мене нагадати вам, що маєте лише звання капітана першого рангу і перебуваєте в присутності генерала, командувача сухопутних і військово-морських сил Франції в Америці. Я змушений нагадати, що вам слід із пошаною ставитися до людини мого рангу.

— Радий вас запевнити, — відповів капітан Блад, — що це нагадування зайве. Я, між іншим, вважаю себе джентльменом, хоч зараз і дуже мало на нього схожий, і, як джентльмен, я завжди поважаю як тих, кого природа й доля поставили наді мною, так і тих, хто стоїть нижче і не має можливості обуритись, коли до нього виявляють зневагу. — Це був тонкий докір. Де Рівароль, не уявляючи, як заперечити, прикусив язика, а Блад, не даючи йому можливості відповісти, вів далі: — Ну а зараз, коли ми порозумілися, може, перейдемо до справи? Де Рівароль якусь мить понуро розглядав його.

Жорсткі очі де Рівароля якусь мить розглядали його.

— Можливо, так буде краще, — сказав він і взяв аркуш паперу. — Це копія угоди, яку ви підписали з паном де Кюссі. Перш ніж вести далі розмову, я мушу відзначити, що пан де Кюссі перевищив свої повноваження, давши вам право на одну п’яту захоплених трофеїв. Він не мав повноважень погоджуватись на більшу частку, ніж одна десята.

— Це питання ви будете вирішувати з паном де Кюссі, мій генералі.

— О ні! Це справа між мною і вами.

— Перепрошую, мій генерале. Угода вже підписана. А оскільки в цьому зацікавлені і ми, то я вважаю це питання вичерпаним. З поваги до мосьє де Кюссі нам не хотілося б слухати ваші докори на його адресу.