Одіссея капітана Блада - Рафаель Сабатіні

Манія величності Людовіка XIV запалила в Європі пожежу війни. Французькі легіонери спустошували рейнські провінції, а Іспанія приєдналась до тих, хто об’єднав свої зусилля на боротьбу з войовничими прагненнями короля Франції. Але не це було найгіршим: ширилися чутки про громадянську війну в самій Англії, де народ знемагав від нестерпної тиранії короля Якова. Повідомлялося, що Вільгельма Оранського запросили в Англію.

Минали тижні, і кожен корабель з дому ніс новини. Вільгельм прибув до Англії, а в березні 1689 року на Ямайці дізналися, що він став англійський трон і що Яків утік до Франції, де йому обіцяли допомогу в боротьбі з новим королем.

Такі новини не могли бути приємними для родича Сандерленда. А згодом від міністра закордонних справ короля Вільгельма надійшов лист, у якому міністр повідомляв Бішопа, що Англія перебуває з Францією в стані війни і, оскільки війна може перекинутись і в колонії, до Вест-Індії направляється генерал-губернатор лорд Віллоґбі, з ним для підсилення ямайської ескадри вирушає про всяк випадок ескадра під командою адмірала ван дер Кейлена.

Полковник Бішоп зрозумів, що його необмеженій владі у Порт-Ройялі настав кінець, навіть якщо він і залишиться губернатором. Лорд Джуліан для себе не дістав жодної вказівки й не уявляв, як вплинуть усі ці зміни на його становище. Тому він намагався встановити з полковником Бішопом якомога тісніші й дружніші відносини, плекаючи надію здобути Арабеллу. Що ж до полковника, то він, побоюючись, що політичні події примусять його піти у відставку, палко мріяв якнайскоріше породичатися з лордом Джуліаном і скористатися з його високого становища в суспільстві.

Вони цілком порозумілися в цьому питанні, і лорд Джуліан розповів усе, що знав.

— Єдина наша перешкода — це капітан Блад, — сказав він. — Дівчина кохає його.

— Ви з глузду з’їхали? — вигукнув Бішоп.

— У вас, мабуть, є всі підстави дійти такого висновку, — із сумом у голосі зауважив його світлість, — але я при своєму розумі і кажу так тому, що знаю про це.

— Знаєте?

— Арабелла сама зізналася мені в усьому.

— Яка безсоромність! Клянуся Богом, я її навчу! — Це говорив рабовласник, який звик навчати за допомогою нагая.

— Не будьте дурнем, Бішоп! — Зневага, з якою його світлість вимовив ці слова, вплинула на полковника більше, ніж будь-які доводи. — Дівчину з характером Арабелли не переконаєш ніякими погрозами. І коли ви не хочете назавжди зруйнувати мої плани, то мусите тримати язик за зубами і зовсім не втручатися в цю справу.

— Не втручатися?! Боже мій, а що ж робити?

— Послухайте, чоловіче! У Арабелли твердий характер. Я певен, що ви ще не знаєте своєї племінниці. Поки буде живий Блад, вона його чекатиме.

— А якщо Блад загине, то вона схаменеться?

— Ну от, тепер ви, здається, починаєте міркувати правильно, — похвалив Бішопа лорд Джуліан. — Це перший і необхідний крок на шляху до нашої мети.

— Ми маємо повну можливість досягти її! — вигукнув Бішоп з ентузіазмом. — Ця війна з Францією скасовує всякі обмеження щодо Тортуги. Враховуючи державні інтереси, ми можемо напасти на острів. А здобувши там перемогу, заслужимо подяку нового уряду.

— Гм-м! — протягнув лорд Джуліан і, замислившись, сіпнув себе за губу.

— Я бачу, вам усе зрозуміло, — грубо розсміявся Бішоп. — Так уб’ємо двох зайців одним пострілом, га? Ми вирушимо просто в барліг до цього негідника, перетворимо Тортуґу на купу руїн і захопимо проклятого Блада під самісіньким носом у французького короля.

У цю експедицію вони відпливли через два дні — це близько трьох місяців після виходу «Арабелли» — вони знову вирушили полювати на капітана Блада, узявши із собою всю ескадру й кілька допоміжних кораблів. Арабеллі й іншим дали зрозуміти, що вони збираються вчинити напад на французьку частину острова Еспаньйола, оскільки лише така експедиція могла виправдати полковника Бішопа, який у цей тривожний час залишає Ямайку. Почуття обов’язку, безсумнівно, мало б міцно утримувати його в Порт-Ройялі, та це почуття розчинилося в ненависті — найбезпліднішому і найсильнішому з усіх почуттів. Першої ж ночі губернатор у величезній каюті «Імператора» — флагманського корабля ескадри віце-адмірала Крофорда — нализався, втішаючись думкою про близький кінець кар’єри капітана Блада.

Водночас, приблизно за три місяці до того, як полковник Бішоп вирушив знищити Тортуґу, капітан Блад, у душі якого клекотіло пекло, кинув якір в оточеній високими скелями гавані Тортуґи. Прибув він на два дні раніше, ніж фрегат, який перед ним вийшов із Порт-Ройяла під командуванням Вольверстона.

У цій затишній гавані на Блада чекали чотири кораблі його ескадри з командою в сімсот чоловік, з якими він розлучився під час шторму біля Малих Антильських островів. Пірати почали вже серйозно непокоїтись через долю капітана, тому з великою і щирою радістю вітали появу «Арабелли». На честь капітана Блада гриміли салюти з гармат, кораблі були прикрашені прапорами. Усе населення міста, пробуджене шумом у гавані, висипало на мол; величезний натовп чоловіків і жінок усіх віросповідань і національностей зібрався тут, щоб привітати уславленого пірата.

На берег Блад зійшов, напевно, тільки для того, щоб задовольнити цікавість людей, які з нетерпінням чекали на його появу. Настрій у нього був похмурим. А на обличчі застигла невесела посмішка: тієї самої хвилини, як прибуде Волверстон, весь цей грім захоплення його славою перетвориться на прокляття.

Його капітани — Хаґторп, Крістіан, Ібервіль, — зустрічали Блада на причалі, разом з ними «Арабеллу» вітали ще кілька сотень піратів. Але капітан обірвав їхні привітання, а коли вони почали набридати своїми запитаннями щодо того,