Одіссея капітана Блада - Рафаель Сабатіні

Волверстон — єдиний, хто знав про справжню причину такого переродження Блада, — якось раз, і тільки раз наважився поговорити про це з ним відверто.

— Господи, Пітере! Невже ніколи цьому не буде кінця? — Гігант уже гарчав. — Невже ти збираєшся скніти тут усе своє життя? Коли ти, нарешті, кинеш пиячити через цю гарненьку ляльку з Порт-Ройяла, яка, до речі, не звертає на тебе ніякої уваги? Грім і блискавка! Якщо тобі так уже потрібне те дівчисько, то чому ж ти, чума б тебе задавила, не поїдеш туди і не забереш її?

Блакитні очі подивилися на нього з-під синьо-чорних брів, і щось зі старого вогню розпалилося в них. Але Волверстон, чи удавано, чи насправді не звертаючи на це жодної уваги, вів далі.

— Можна волочитися за дівчиною, коли з цього що-небудь вийде. Але потонути мені зараз, аніж стану топити себе в ромі через якусь там спідницю. Це не в моєму характері. Якщо тебе більше ніщо не цікавить, то чому б нам не напасти на Порт-Ройял! Хіба, кат би його взяв, має якесь значення те, що це англійське місто? Адже в ньому верховодить Бішоп, а серед наших хлопців знайдеться чимало головорізів, які погодяться піти за тобою хоч у пекло, аби тільки схопити мерзотника за горлянку. Я заздалегідь упевнений в успіху такого походу. Нам треба тільки дочекатися, коли з Порт-Ройяла вийде ямайська ескадра. У місті знайдеться чимало всякого добра, щоб винагородити наших хлопців, а ти матимеш своє дівчисько. Хочеш, я дізнаюся про настрої, побалакаю з людьми?

Блад схопився на ноги, очі його гнівно блиснули, а бліде обличчя спотворилося від люті.

— Зараз ти підеш геть із моєї каюти, а якщо ні, то твій труп опиниться на небесах. Паршивий пес, як ти смієш з’являтися до мене з такими пропозиціями?

І Блад накинувся на свого вірного офіцера з найогиднішою, найбруднішою лайкою.

Волверстон, у жаху перед цією люттю, вийшов, не сказавши ні слова. А капітан Блад залишився на самоті зі своїми думками.

Відтоді вже ніхто не наважувався знову повертатись до таких розмов.

Та раптом, коли вже пірати втратили будь-яку надію повернути собі свого капітана, одного сонячного ранку на «Арабеллу» приїхав губернатор Тортуґи в супроводі маленького кругловидого люб’язного чоловічка з добродушним виразом на самовпевненому обличчі.

— Любий капітане, — звернувся до Блада д’Ожерон, — я прибув до вас із паном де Кюссі, губернатором французької частини острова Еспаньйола. Він має намір поговорити з вами.

З поваги до свого друга Блад вийняв з рота люльку і, труснувши головою, щоб хоч трохи протверезитись, підвівся і вклонився де Кюссі.

— До ваших послуг! — сказав він, запрошуючи сідати.

Де Кюссі відповів на поклін і, прийнявши запрошення, сів на скриню біля ілюмінатора.

— У вас тепер чималі сили, мій капітане, — зауважив він.

— Близько восьмисот чоловік.

— І, я розумію, їх уже почала непокоїти бездіяльність.

— Вони можуть забиратися хоч до чорта в зуби, якщо їм цього хочеться.

Де Кюссі делікатно засунув у ніс тютюну.

— У мене є дещо краща пропозиція, — сказав він.

— Ну що ж, пропонуйте, — відповів Блад без жодного вогника.

Повівши бровами, де Кюссі кинув погляд на д’Ожерона, ніби скаржачись, що поведінка капітана Блада не подає особливих надій. Але д’Ожерон, стиснувши губи, заохочуюче кивнув йому, і губернатор Еспаньйоли почав викладати свою пропозицію.

— Ми маємо відомості, що між Францією та Іспанією оголошено війну.

— Це не новина, — буркнув Блад.

— Я говорю офіційно, мій капітане. Зараз мова йде про офіціальний характер подій — не про ті неофіціальні сутички та грабіжницькі дії, на які ми тут заплющуємо очі. В Європі між Францією та Іспанією точиться війна, справжня війна. Франція має намір перекинути воєнні дії і в Новий Світ. Із цією метою сюди з Бреста йде ескадра під командуванням барона де Рівароля. У мене є від нього лист, у якому він доручає мені спорядити допоміжну ескадру й виставити загін — щонайменше тисячу чоловік, — щоб підсилити його ескадру, коли вона прибуде сюди. Моя пропозиція, любий капітане, з якою я прибув до вас за рекомендацією нашого доброго друга д’Ожерона, в кількох словах зводиться до того, щоб ви разом із вашими людьми й кораблями пішли до нас на службу під командування барона де Рівароля.

Блад подивився на нього з легким інтересом.

— Ви пропонуєте нам перейти на службу до французів? — спитав він. — На яких умовах, пане?

— Ми надамо звання капітана першого рангу вам і відповідні ранги вашим офіцерам. Ви одержуватимете платню відповідно до цього рангу і матимете право разом із вашими людьми на одну десяту частку всіх захоплених трофеїв.

— Мої люди навряд чи скажуть, що це вигідні умови. Вони скажуть і мені, і вам, що можуть хоч і завтра самі вийти в море, розгромити яке-небудь іспанське місто і залишити собі все.

— Так, але є ризик, що це буде названо актами піратства. З нами ж ваше становище буде і законним, і офіційним, а враховуючи те, що під командою барона де Рівароля перебуває сильна ескадра, ви зможете разом із ним братися за операції у значно ширшому масштабі, ніж ті, які ви змогли б здійснювати самі. Отже, одна десята частка вданому разі може бути більшою, ніжуся вартість трофеїв, які ви захопите, коли діятимете самостійно.

Капітан Блад поринув у думки: така пропозиція вже не була піратством. Ішлося про законну службу під прапором короля Франції.

— Я мушу порадитися з офіцерами, — сказав він і послав за ними.

Тільки-но офіцери з’явилися, сам мосьє де Кюссі ще раз повторив, уже перед ними, свою пропозицію. Хаґторп оголосив одразу, що пропозицію можна прийняти, що люди невдоволені надто тривалою бездіяльністю