Одіссея капітана Блада - Рафаель Сабатіні

Де Рівароль удав, що слова де Кюссі заспокоїли його. Баронові необхідно було врятувати свій престиж. А оскільки губернатор якоюсь мірою підказав йому засоби до цього і дав певні гарантії на майбутнє, то він піднісся духом.

— Гаразд, — сказав він. — Запросіть сюди, будь ласка, капітана Блада.

Блад увійшов до кімнати, сповнений гідності. Самовпевненість корсара дратувала де Рівароля, але він вирішив за краще приховати своє роздратування.

— Капітане, я порадився з губернатором і з нашої розмови допускаю, що могла статися помилка. Справедливість, можете бути певні, переможе. Я сам головуватиму на раді, до складу якої, крім мене, увійдуть два моїх старших офіцери, ви і один з ваших офіцерів. Ми зразу ж проведемо безстороннє розслідування, і винний, тобто той, хто розпочав сварку, буде покараний.

Блад вклонився. Він не бажав вдаватися до крайніх заходів.

— Прекрасно, пане бароне. А зараз дозвольте ще одне запитання. Ідеться про нашу угоду. Я хотів би знати: стверджуєте ви її чи анулюєте?

Очі де Рівароля перетворились на ледве помітні щілинки. Його захопила думка про те, що йому сказав де Кюссі: пірати повинні бути вістрям тієї зброї, яку він викує. Без них обійтися не можна. Він зрозумів, що припустився тактичної помилки, коли відмовив Бладу. Відступ у таких випадках завжди пов’язаний зі втратою престижу. Адже де Кюссі набирав тепер добровольців, щоб зміцнити його сили. Коли він матиме їх у своєму розпорядженні, питання про розподіл трофеїв можна буде переглянути. А поки що необхідно відступити якомога пристойніше.

— Я розмірковував над цим. — Він ледь помітно нахилив голову. — І хоча моя думка залишається незмінною, я мушу визнати, що, оскільки мосьє де Кюссі вже дав згоду на ваші умови, ми повинні задовольнити їх. Угоду затверджено, сер.

Капітан Блад знову вклонився. Даремно де Рівароль шукав на його міцно стиснутих устах хоч найменшого натяку на переможну посмішку. Обличчя пірата, як і раніше, залишалося спокійним.

Того ж дня, опівдні, Волверстона звільнили, а французькому офіцерові, який розпочав із ним сварку, присудили два місяці арешту. Таким чином, справедливість перемогла. Але Блад розумів, що такий початок не обіцяє нічого доброго, і виявилось, що він не помилявся: за цим випадком потяглася ціла низка нових конфліктів.

Через тиждень Блада і його офіцерів викликали на нараду, яка мала розробити плани операцій проти Іспанії. Де Рівароль виклав свій проект нападу на багате іспанське місто Картахену. Капітан Блад не міг приховати свого здивування. Коли ж де Рівароль роздратовано попросив його пояснити, чому той так здивувався, Блад одверто заявив:

— Коли б я командував французькими королівськими військами в Америці, я б не мав жодного сумніву чи вагання в тому, як найкраще послужити своєму королю і французькому народові. Думаю, що для мосьє де Кюссі, як і для мене, зрозуміло, що зараз ми повинні негайно захопити іспанську частину острова Еспаньйола й перетворити весь цей родючий і прекрасний острів на власність Франції.

— Це можна зробити потім, — відповів де Рівароль. — А я хочу почати з Картахени.

— Ви маєте на увазі, сер, що ми маємо вирушити Карибським басейном на авантюрні експедиції, нехтуючи тим, що лежить тут, просто біля нашої двері. За нашої відсутності можливе вторгнення іспанців у французьку Еспаньйолу. Якщо ж ми почнемо з того, що розгромимо іспанців тут, то позбудемося такої небезпеки. До того ж Франція дістала б у своє володіння одну з найбільш жаданих колоній у Вест-Індії. Ця операція не становить собою особливих труднощів, її можна провести дуже швидко. А коли ми її здійснимо, то матимемо досить часу, щоб вирішити плани дальших дій. Мені здається, що треба починати саме з такої операції.

Він замовк, настала тиша. Де Рівароль відкинувся на спинку крісла, покусуючи краєчок гусячого пера. Аж ось він відкашлявся й запитав:

— Хто ще підтримує думку капітана Блада?

Ніхто йому не відповів. Його офіцери були паралізовані благоговійним страхом; послідовники Блада, природно, хоч і віддавали перевагу нападу на Картахену, бо ця операція обіцяла значно більшу здобич, з поваги до свого ватажка не наважувалися висловити своїх думок.

— Ви, здається, самотні у своїй думці, — зауважив барон із кислою посмішкою.

Капітан Блад розсміявся. Він раптом прочитав баронові думки. Глибше заглянув у дріб’язкову душу цієї людини і зрозумів, чого домагався барон. Проте в його посмішці було більше гніву, ніж презирства. Марно він тішив себе думкою, що піратству покладено край. Виходило, він обдурював сам себе. Тільки віра в те, що на французькій службі йому не доведеться вдаватися до піратства, спонукала його погодитися. І ось зараз бундючний зарозумілий джентльмен у чині генерала французької армії пропонує грабіжницький рейд, який, коли з нього зірвати безчесну маску законних військових дій, нічим не відрізняється від звичайного піратського нападу.

Де Рівароль, заінтригований його веселощами, похмуро подивився на нього.

— Чому ви смієтеся, мосьє?

— А тому, що у всій цій історії я побачив аж занадто іронії. Ви, бароне, командувач сухопутних і військово-морських сил Франції в Америці, пропонуєте операцію, яка по суті є звичайнісіньким піратським рейдом, тоді як я, пірат, наполягаю на операції, яка підтримала б честь Франції. Чи не здається вам це смішним?

Слова Блада розбудили нестримний гнів барона. Він схопився на ноги, мов опечений, і всі, хто був у кімнаті, швиденько підвелися зі своїх місць. Тільки де Кюссі залишився сидіти, і на його обличчі промайнула невесела посмішка. Він, як і Блад, легко читав думки барона, і так само, як і Блад, сповнювався презирством до пожадливого генерала.

— Пане пірате! — хрипко закричав де Рівароль. — Невже мені треба нагадувати вам, що я ваш старший офіцер?!

— Мій старший офіцер! Ви! Боже милосердний! Ви просто звичайнісінький пірат! Але на цей раз ви вислухаєте всю правду про себе, вислухаєте її перед усіма цими джентльменами, які мають честь служити королю Франції.