Піонери або Біля витоків Саскуеханни - Джеймс Фенімор Купер

— Бачите, сквайре, священик. говорив дуже врочисто, і я заплющив очі, аби краще обміркувати його слова, — ну, як, приміром, запинають ілюмінатор, щоб було затишніше, — а коли розплющив, дивлюся — люди вже розходяться. То я зміркував: десять хвилин я перевертав годинника, ну… а заплющив я очі всього на якусь хвильку.

— Еге, Бенджаміне, та ти ж просто заснув! Але я не збираюся потурати твоїй безвідповідальності й зводити наклеп на благочестивого священика. — Річард записав у журналі, що проповідь тривала двадцять дев'ять хвилин, і розпитував далі: — А що це ти поставив тут проти десятої години ранку? Місяць уповні! Хіба було видно місяць удень? Я чув про такі явища, проте… А це що, поруч із місяцем? Піщаний годинник?

— А це, — мовив Бенджамін, заглядаючи через плече шерифа й незворушно жуючи тютюн, — це так, дрібні приватні справи. То не місяць уповні, сквайре, а обличчя місіс Бетті Голлістер. Бачите, сер, довідавшись, що вона одержала нову партію ямайського рому, я завітав до «Хороброго драгуна» о десятій годині ранку, — коли йшов до церкви, і хильнув чарочку, а тут позначив, щоб не забути розплатитися, як належить порядній людині.

— Он воно що! — сказав містер Джонс, трохи незадоволений цим нововведенням. — Можна було б намалювати чарку трохи пристойніше, а то вона скидається на череп з піщаним годинником.

— Бачите, сер, річ у тім, що мені припало до душі те питво, тож, повертаючись додому, я ще перехилив чарочку, яку поставив на першу, ось воно й вийшло, ніби піщаний годинник. А що ввечері я випив ще одну чарочку й за все розрахувався сповна, то можете все це витерти губкою.

— Я куплю тобі окрему дошку для твоїх приватних потреб, Бенджаміне, — зауважив шериф. — Мені таких позначок не потрібно в журналі.

— Не треба, сквайре, не треба. Мені, очевидно, доведеться частенько заходити до Бетті Голлістер, поки те барильце не спорожніє, то я і домовився, що вона робитиме зарубки на одвірку, а я — ось на цьому, — Бенджамін показав шерифові дрючка з п'ятьма глибокими, рівненькими зарубками.

Шериф глянув скоса на цей новий вид обліку й вернувся до розпитів:

— А тут що? Субота, друга година пополудні, — та це ж справжня пиятика! Дві перекинені чарки!

— Це не чарки, а наші панночки — ось це міс Ліззі, а то — священикова дочка.

— Кузина Бесс і міс Грант! — здивовано вигукнув шериф. — А чого вони потрапили у мій журнал?

— Як же їм туди не потрапити, коли вони ледь не потрапили в пащу пумі, — незворушно відповів управитель. — Ось ця звіринка, сквайре, — трохи, правда, схожа на пацюка, — то вона і є та пума, а ось лежить догори лапами наш сердешний Воїн, він загинув геройськи, наче адмірал, що бився за короля й вітчизну. А це…

— Опудало?

— Може, він і вийшов трохи схожий на опудало, але, як на мене, кращого портрета я ще не малював. Це Натті Бампо, він застрелив пуму, яка загризла собаку й хотіла з'їсти обох панночок.

— Що це все, з біса, означає? — нетерпляче вигукнув Річард.

— Як «що означає»? Тут усе занотовано точно, як у судновому журналі «Боадіцеї».

Тут шериф перейшов до прямих запитань і зрештою таки більш-менш з'ясував, що саме сталося. Коли Річард надивувався і — що робить йому честь — перехвилювався, він знов глянув на дошку, де побачив ще кілька незрозумілих ієрогліфів.

— А це що таке? — вигукнув він. — Бійка? Значить, було порушення громадського порядку? Ну, звісно, — досить лише на хвилину залишити вас, як…

— Це суддя і молодий містер Едвардс, — досить безцеремонно перепинив його управитель.

— Дюк бився з Олівером? Який у вас усіх біс вселився? За ці півтори доби, що мене не було, сталося більше подій, ніж за останні півроку!

— Правда, сквайре, — погодився Бенджамін. — Я пригадую одну славну битву, після якої в судновий журнал було записано менше, ніж на мою дошку. Але до кулаків у них не дійшло, вони лише добряче посварилися.

— Та говори ж, говори! — гукнув Річард. — Вони, звісно, сварилися за ті копальні… Так, так, розумію: ось людина з кайлом на плечі. Отже, ти все чув, Бенджаміне?

— Так, вони стояли біля відчиненого вікна… Але то не кайло, а якір, і він означає, що молодик знявся з якоря й відчалив.

— Едвардс полишив дім?

— Так точно.

Після тривалих і прискіпливих розпитів Річардові стало відомо не тільки про сутичку судді з Олівером, але й про невдалу спробу провести обшук у хатині Шкіряної Панчохи та про поразку Гайрама. Вислухавши факти, які йому виклав Бенджамін, що не приховував свого співчуття до старого мисливця, шериф схопив капелюх і, наказавши управителеві замкнути двері й лягати спати, вийшов з дому.

Ще добрих п'ять хвилин після того, як Річард пішов, Бенджамін стояв, узявшись руками в боки і втупившись у двері. Нарешті він оговтався й пішов виконувати шерифові розпорядження.

Вище було сказано, що окружний суд, який очолював суддя Темпл, мав засідати наступного ранку. Констеблі, які привели заарештованих фальшивомонетників, повинні були ще й виконувати свої звичайні обов'язки під час судової сесії. Шериф, добре знавши звички своїх підлеглих, був певен, що більшість їх, коли не всі, сидять саме у наглядача в'язниці, обговорюючи якість його вин. Отож він не вагаючись попрямував тихими нічними вулицями до невисокої і ненадійної на вигляд будівлі, де сиділи боржники й місцеві злочинці і де правосуддя розглядало скарги тих необачних позивачів, які ладні були змарнувати два долари на судові витрати, або лише відсудити один долар у сусіди. Поява у Темплтоні чотирьох злочинців під охороною десятка констеблів була за тих часів неабиякою подією, тож коли шериф підійшов до в'язниці, він переконався, що його люди надумали гідно відсвяткувати цю подію.

Шериф дав їм знак, і до дверей підійшли Двоє його помічників, які, в свою чергу, покликали шістьох чи сімох констеблів. На чолі цього загону Річард пройшов через селище до берега озера в цілковитій тиші, яку порушили своїм дзявкотом хіба дві чи три шавки, стривожені розміреною ходою загону й голосами констеблів, що стиха розпитували шерифа про мету цього походу. Перейшовши складеним з нетесаних колод мостом через Саскуеханну, вони звернули з дороги на поле, де навесні було отримано славну перемогу над голубами. Далі під проводом шерифа вони заглибилися в хащі молодих сосонок і каштанів, що росли понад озером там, де великі дерева були зрубані, але землю так і не зорали, і, нарешті, ввійшли в справжній ліс. Тут