У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна - Генрі Райдер Хаґґард

Із цими словами Харут і Марут наділи свої плащі і попрямували до дверей. Я пішов провести їх, оскільки Саведж дуже налякався змій.

— Скажіть, о люди з Африки, що все це означає? — запитав я, коли ми опинилися на дворі.

— Ти сам собі відповіси на це запитання, коли стоятимеш перед Джаною, — озвався Харут. — А тепер не намагайся дізнатися більше, ти, який у призначений час знатимеш усе.

— Не намагайся дізнатися більше, щоб не сталося нещастя, — луною повторив Марут, — ти, о Макумазане, який знає вже надто багато.

— Тепер повернися в будинок, — продовжував Харут, — тут страшний холод. Передай прекрасній леді цей весільний дар Дитяти.

Із цими словами він вручив мені згорток і зник у темряві разом зі своїм товаришем.

Я повернувся до вітальні.

— Вони пішли, — сказав я лордові Регноллю, — і, йдучи, передали весільний подарунок для міс Хольмс.

Хтось подав ножиці, пакунок розгорнули і в ньому виявилося намисто з червоного каміння. Це було рубінове намисто і, судячи з роботи, вельми стародавнє. Мабуть, воно прикрашало шию якоїсь знатної єгиптянки або статую Дитяти Горуса, сина Ізіди.

— Це те саме намисто, яке Дитя зі слонової кістки дало мені під час видіння, — спокійно сказала міс Хольмс, надягаючи подарунок на шию.

Цієї ночі я не міг склепити очей. Це могло бути від збудження, викликаного стрільбою, в якій я змагався з неприємною мені людиною, або від враження, залишеного дивною парою, Харутом і Марутом, які шукали мене за сім тисяч верст від свого дому, або від образів, викликаних тютюном кенда. А, можливо, все це разом вплинуло на мене.

Принаймні я ніяк не міг заснути.

Час спливав; я лежав із розплющеними очима, прислухаючись до удару баштового годинника Регнолля (я ночував у замку). Різні думки снували у мене в голові.

То мені здавалося, що Харут і Марут — лише пара простих шах-раїв-арабів, яких я багато бачив у африканських портах. То я думав про цвинтар слонів і про величезну вартість слонової кістки, що там є.

Потім мої думки перейшли на стародавніх єгиптян (я завжди цікавився їхньою історією), які поклонялися Дитяті Горуса, мати якого, Ізіда, “володарка таємниць”, символізувалася щербатим місяцем. І за дивним збігом, у міс Хольмс на грудях був знак, схожий на такий місяць.

Раптом мене охопив якийсь неусвідомлений страх. У мене з’явилося передчуття, що з міс Хольмс неодмінно щось трапиться. Це відчуття настільки оволоділо мною, що я встав, запалив свічку і поспішно вдягнувся. У мене була звичка завжди мати при собі заряджений двоствольний пістолет. Я оглянув зброю, вийшов у коридор і став за великим годинником, дивлячись на освітлені місяцем двері кімнати, де перебувала міс Хольмс. Минув якийсь час. Я вже почав думати, в якому дурному стані я ризикую опинитися, якщо хтось випадково мене побачить. Раптом двері кімнати відкрилися, і на порозі з’явилася міс Холмс у пеньюарі. Світло місяця впало на її обличчя і я побачив, що вона йде уві сні.

На її шиї було рубінове намисто — подарунок таємничої пари. Міс Хольмс, наче тінь, перетнула коридор і пішла далі. Я крався за нею, прагнучи якнайменше шуміти. Ми спустилися гвинтовими сходами і вийшли в сад, де міс Хольмс, начебто покликана вперед якоюсь таємничою силою, прискорила кроки і попрямувала до гайка, в якому я за день до цього стріляв голубів, Я крався за нею, користуючись прикриттям чагарників. На мить я згубив її з очей. Потім я знову побачив, як вона стоїть під дубом, простягти руки у напрямку до двох загорнутих у плащі постатей, котрі поволі наближалися до неї. У них легко можна було впізнати Харута і Марута. Осторонь змальовувалися контури карети; чулося нетерпляче тупання кінських копит об мерзлу землю.

Я кинувся вперед і став між міс Хольмс і Харутом з Марутом.

Ми не промовили жодного слова, оскільки всі троє боялися розбудити дівчину, знаючи, що її пробудження може спричинити за собою небезпечні для неї наслідки.

У руках моїх супротивників блиснули криві ножі.

Я спрямував пістолет у серце Харута. Перевага була на моєму боці: я міг застрелити обох, перш