Велике плавання - Зінаїда Костянтинівна Шишова

— І це потрібно зробити так терміново? — спитав я неохоче.

— Атож, — відповів синьйор Маріо.

Краще б, повторюю, цей документ не попадав мені на очі.

Перелічуючи засоби, з допомогою яких Педро Маргаріт може добувати в індіанців продукти для своїх людей, адмірал радить командиру фортеці святого Фоми відбирати в індіанців необхідну провізію «найдостойнішим чином, щоб індіанці залишались задоволені».

Не знаю, чи можна грабувати гідно і чи може пограбована людина залишатися цим задоволена? Але це дрібниці порівняно з тим, що я прочитав далі:

«І оскільки дорогою, якою я йшов у Сібао, траплялося, що індіанці викрадали дещо у нас (і я їх карав), то повинні і ви, якщо трапиться, що хтось з них що-небудь вкраде, покарати винуватця, відрубавши йому ніс і вуха, бо ці частини тіла неможливо приховати».

Я не став переписувати геть усю інструкцію, хоч вона, можливо, і стала б у пригоді нашим нащадкам, розтлумачивши їм, як належить поводитися з населенням нових, завойованих земель.

Виписав я ще тільки те місце, де адмірал повчав Маргаріта, до яких хитрощів треба вдатися, щоб захопити касика Каонабо: «Засіб, який слід застосувати, щоб захопити Каонабо, повинен бути такий: нехай згаданий Контерас (це був офіцер, якому Маргаріт мав доручити цю чорну справу) подбає про міцніше спілкування з Каонабо і використає випадок, коли Каонабо вирушить на переговори з вами, бо таким чином буде легше захопити його в полон. А оскільки він ходить голий і в такому вигляді захопити його важко, бо варто йому тільки вирватися і кинутися навтьоки, неможливо буде ні побачити, ні впіймати його, бо він пристосовується до місцевості, — то подаруйте йому сорочку і капелюха і примусьте його одягнути все це, а також дайте йому капюшон, пояс і плащ, і тоді ви зможете впіймати його і він не втече від вас».

Синьйор Маріо, який ніколи не намагається зневажити переді мною пана, все-таки не лише скопіював цього документа, але й порадив… ні, не порадив, а наказав мені переписати його до свого щоденника.

А я сиджу над ним ось уже кілька годин і все перечитую інструкцію і свій запис у щоденнику.

Потім підхоплююся з місця і біжу повз два будинки до складу, де тепер перебуває секретар. З-під його дверей пробивається слабке світло, він, отже, не спить, але, пресвята діво, навіть якби він заснув останнім, мертвим сном, я все одно його розбудив би!

Убігши, я простягнув секретарю його копію наказу.

— Що з тобою, Ческо? — сказав він. — Чому ти опівночі бігаєш напіводягнутий? Хіба ти не знаєш, яка підступна тут лихоманка… — І замовк, бо я ткнув йому папір просто під ніс.

У мене дуже калатало серце, поки синьйор Маріо читав все, що я написав про нього і про адмірала. І я ні разу не дорікав собі за ці гіркі слова. Не дорікнув мені і синьйор Маріо.

— Ось, — сказав він, зітхаючи так, наче з плечей його звалився величезний тягар, — ось і ти про все знаєш, Ческо! Скажи мені, що діється з адміралом? Ми з тобою протягом обох плавань могли добре вивчити Голубка. Так, він марнославний, честолюбний, зарозумілий, іноді — коли його захоплює уява — він може сказати неправду, але хіба коли-небудь поставав він перед тобою чи переді мною людиною, такою низькою і нещасною?

Я нагадав секретареві випадок з Хуаном Родріго Бермехо з Троїни.

А хіба ставлення до Орніччо не свідчить про його жорстокість?

— Ні, Ческо, адже я сказав, що адмірал марнославний і честолюбний, і випадок з Бермехо тільки стверджує це. Про Орніччо адмірал пам'ятає і вдень, і вночі, але справи колонії заважають йому вирушити на пошуки твого друга. Проте ні безжальності, ні підлоти я в цьому не вбачаю. Скажи ж, Ческо, що діється з адміралом?

— Ви знаєте більше від мене, — заперечив я, — скажіть ви мені, що діється з адміралом?

Секретар довго просидів мовчки, стискаючи долонями скроні.

— Голубка необхідно розлучити з Алонсо Охедою, — сказав він несподівано. — Адмірал став невпізнанний відтоді, як ця людина з'явилася на його шляху.

Мене розсердили його слова.

— Що ви кажете, синьйоре Маріо? Пан наш — адмірал, тут йому підлеглі всі — і білі й індіанці. А Охеда — один із звичайнісіньких його підлеглих. Ба навіть — він підлеглий його підлеглого — Педро Маргаріта!

— Не будемо сперечатися, — сказав секретар втомлено. — Звичайно, королева на папері надала Голубку величезні повноваження. Але розберемось до ладу… Щоб здійснити те, чого від адмірала вимагають монархи, йому потрібна підтримка зацікавлених його справою людей. А де ці люди? Ну, аделянтадо — Дієго Колон. Хоч мені здається, що він і наполовину не такий енергійний, як його брат. Є ще поруч з Голубком чудова людина — фра Бартоломе лас Касас, є ще небагато простих матросів і солдатів, королівський секретар, синьйор Ескрівано, які зацікавлені в успіху його справи. Ось, мабуть, і все. Ну, я, хоч від мене мало користі… Ти… Жаль, що нема з нами Орніччо. Хоч як дивно, але я гадаю, що він мав би більший вплив на адмірала. Голубок так часто про нього згадує…

Мені спливло на думку, що я мушу розповісти секретареві про нашу розмову з синьйором Альбухаро, але я побоявся прикро вразити доброго синьйора Маріо.

Ми обидва довго мовчали.

— Не годиться, щоб велика людина чинила підло… — промовив нарешті секретар.

Цією його фразою і закінчилася наша розмова.

Тільки вранці, побачивши на секретаревому столі подерту на дрібні клаптики інструкцію Педро Маргаріту, я наважився спитати:

— Чому ж ви дали мені її переписати? Може, і мені слід видерти останні сторінки з мого щоденника?

— Як