Велике плавання - Зінаїда Костянтинівна Шишова

Нас чекали великі випробування, бо гори Сібао були набагато вищі і неприступніші від щойно перейдених.

Вже не покладаючись на дворян, адмірал вислав наперед цілу армію землекопів, які доклали усіх зусиль, щоб полегшити нам перехід. Перед нами височіли безплідні голі вершини, але за кольором кам'яних порід пан вирішив, що в цих горах має бути багато золота, міді, лазурового каменю.

Неприступність гір піддала йому думку заснувати тут форт. І нагледівши невелику улоговину з пагорбом на ній біля підніжжя величезної скелі, пан зволів закласти тут фортецю. Невисокий пагорб, оточений річкою, наче каналом, немов самою природою був призначений для цієї мети.

Закладену фортецю названо фортом святого Фоми Невірного, на згадку про те, як, налякані труднощами підйому, деякі супутники адмірала умовляли його повернутися, сумніваючись у щасливому завершенні нашої експедиції.

Негайно стали табором, і з навколишніх селищ до нас почали сходитися дикуни, приносячи багато золота і бажаючи отримати за це дзвіночки або інші іграшки.

Усе добуте таким чином золото коштувало нам недорого, але адмірал все-таки був незадоволений. Він сподівався отримати великі самородки, такі, які привіз лицар Охеда.

Увечері 25 березня до форту прискакав вершник на змореному коні, а вранці ми довідалися, що адмірал, вислухавши гінця, поспішив повернутися в Ізабеллу.

Начальником форту святого Фоми він залишив знатного каталонського ідальго Педро де Маргаріта, якого рекомендувала йому сама королева.

Оскільки у синьйора Маріо був приступ лихоманки, ми затримались у новій фортеці шість днів, що дало нам змогу познайомитися з тамтешнім життям, а офіцеру синьйору де Лухану скласти на ім'я пана повідомлення, в якому він попереджав адмірала про розбещеність наших солдатів. Синьйор де Лухан мав цілковиту підставу.

Вимоги білих не мали меж: на навколишніх індіанців не тільки покладались важкі роботи, але я бачив на власні очі, як солдати, заходячи в індіанську хижу, цупили з неї все, що попадалось, незважаючи на протести господарів.

…4 квітня ми повернулися в Ізабеллу і сповістили адміралу досить прикрі для нього вісті: по дорозі ми майже не бачили золота, у форті святого Фоми панує розбещеність, що межує з бунтом. У колонії ми також застали велике безладдя.

Провіант, привезений з Європи, зберігався недостатньо дбайливо: муку було засипано у вогкі приміщення, і вона запліснявіла. Крім того, продукти, які постачались панові в Кастілії, були дуже низької якості: вино кисле, а бочки, в яких його везли, протікали з вини севільських бондарів. Щоб уникнути загрози голоду, громадські роботи на будовах було припинено, а колоністів послано до млинів молоти зерно нового врожаю. Хліб, що випікали з цієї муки, погано сходив і був глевкий на смак. Епідемія гнилої лихоманки, що трохи було вщухла, спалахнула з новою силою.

Вже ніхто не хотів вірити в те, що нова колонія може збагатити З'єднане королівство або ощасливити хоча б одну людину.

Несміливий Дієго Колон не міг впоратися з зарозумілими дворянами, які в адміралову відсутність відмовлялися працювати, роз'їздили по острову, розважались полюванням і пиячили.

— Є тільки один засіб відвернути синьйорів од шкідливих думок, — сказав дон Охеда. — Якнайшвидше зібрати хоча б невелику армію і вирушити на розвідку вглиб острова.

Мабуть, це було слушно, але невигідно з другого боку. Синьйори справді не заперечували проти походу, який, незважаючи на труднощі, все-таки уявлявся привабливішим, ніж одноманітне, буденне життя в колонії. Але ж цей похід потребував багато солдатів, провізії та зброї, а пан не мав наміру забирати з колонії робітників і привчати їх до бездіяльного табірного життя.

Поганий приклад шукати недалеко — люди, що старанно працювали в Ізабеллі, потрапивши у форт святого Фоми, не бажали повертатися до мирного життя. Вони гасали зі зброєю по околицях, нападали на мирних індіанців, однімали у них золото і порядкували у їхніх оселях, як у своїх власних.

Потрібно було вжити якихось заходів, щоб попередити справедливе обурення індіанців. Синьйор Маріо пропонував суворо покарати винних солдатів, але пан вирішив скористатися з плану дона Охеди.

— Педро Маргаріт, — сказав Охеда, — не вміє тримати в покорі ні свого загону, ні навколишнього населення; жодної миті індіанці не повинні сумніватися щодо могутності білих. Тому, чи винен індіанець, чи ні, він завжди повинен думати, що правота на боці білого.

Адмірал знову зібрав армію з шестисот чоловік на чолі з доном Охедою і послав у форт святого Фоми. Маргаріту ж було наказано, склавши всі повноваження дону Охеді, вирушити вглиб країни шукати золото. Крім того, Маргаріт повинен був силоміць чи хитрощами захопити ворожого касика Каонабо, ім'я якого досі бентежить мешканців форту.

Синьйор Маріо сказав мені, що пан послав спеціальну інструкцію Педро Маргаріту: поводитися з індіанцями обережно, не викликаючи їхнього гніву, бо вони мають постачати солдатам Маргаріта все необхідне для життя.

Ця ж інструкція вимагала від солдатів і офіцерів припинити будь-яку приватну торгівлю з індіанцями, а все добуте всілякими шляхами золото здавати в казну.

Я чув, як сміялися солдати гарнізону святого Фоми, слухаючи цей наказ. І справді, навіщо було його видавати, не маючи змоги прослідкувати, як його виконують?

Проте увечері цього ж дня мені довелось познайомитися з цією інструкцією детальніше.

І краще було б, якби вона не трапляла мені на очі. Мені дав її переписати синьйор Маріо. Я тоді ж звернув увагу, що секретар ледве тримається на ногах. Обличчя у нього було зелено-жовтого кольору, як недоспілий лимон.

— Якщо ви хочете, — сказав я, — скоріше отримати копію цього документа, краще було б, якби ви мені його продиктували.

— Це буде копія з копії, — пояснив синьйор Маріо тихо. — Я, зловживши довірою адмірала, скопіював з цього документа для себе. Ти ж можеш не переписувати його цілком, тільки прошу тебе — місця, які особливо звернуть на себе твою увагу, перенести до свого