Атлантида - Девід Гіббінс
Поступово з неясного мороку з’явилася маса пожолобленого металу. Поруч із величезним корпусом підводного човна АДСА раптом став маленьким: висота човна в найвищій точці дорівнювала висоті чотириповерхового будинку, а довжина його — футбольному полю. Джек обережно проплив повз зірваний гребний Гвинт, подумки подякувавши інженерам ММУ за те, що електромотор АДСА працював ледь чутно, а водомети майже не каламутили води. Задля обережності він вимкнув прожектори та пригасив рідкокристалічний дисплей.
Пропливаючи повз задній аварійний люк, розташований біля реакторного відсіку, Джек на мить згадав капітана Антонова і його людей: їхні опромінені тіла були черговим додатком до врожаю смерті, що його зібрало це похмуре море. Наближаючись до бойової рубки, що височіла над корпусом, учений спробував відігнати ці чорні думки. У напівмороку він побачив ореол світла від прожектора, що стояв біля правого борту на рівні палуби. Прожектор був установлений на підводному апараті, який, наче хижа комаха, опустився на ДСРВ, пришвартований до переднього аварійного люка човна. Люди Аслана проникли на «Казбек», зістикувавшись із ДСРВ через задній люк і застосувавши одинарне ущільнювальне кільце.
Джек обережно поставив АДСА на безлунну обшивку підводного човна. Сунувши руки в рукава маніпуляторів, він простяг механічні руки так, щоб бачити шарніри на «ліктях» і «зап’ястках». Під впливом сульфідів метал пожовк і вкрився щербинами, але герметичність не порушилася. Джек зігнув обидва маніпулятори всередину так, аби вони торкнулися шухляди, прикріпленої над акумуляторами попереду апарата. Використавши три металеві пальці на кінцях маніпуляторів, він відкрив шухляду і витяг назовні її вміст; після цього за допомогою обценьків розрізав пакунок, випустивши купу кульок розміром із ті, якими грають у пінґ-понґ. Усі кульки були з’єднані павутинням тонких волокон.
Зазвичай такі міни розділяли на пасма та ставили над місцем підводних археологічних робіт, у такий спосіб захищаючи його від мародерів. Кожен із двохсот зарядів вибухав від дотику, несучи нирцеві майже неминучу смерть. Якщо ж міни були скупчені, то спільний вибух міг вивести з ладу майже будь-який підводний апарат.
Активувавши детонатор, Джек витяг із маніпуляторів руки та схопив важіль управління. Після цього збільшив плавучість та обережно піднявся над субмариною. Хоча світло прожекторів не падало на нього, він зробив усе можливе, щоб його зненацька не помітили: описав широку дугу довкола лівого борту «Казбека» та ворожого підводного апарата. Наблизившись до апарата біля барабана завширшки в метр, що мав захищати Гвинт, учений поставив систему підтримання плавучості на автоматичне управління та запрограмував її на нейтральну плавучість: треба було звільнити руки. Потроху подавши апарат якомога далі вперед, він знову всунув руку до маніпулятора.
Коли Джек уже збирався за допомогою карабіна закріпити міни під люком, щось відкинуло його від кожуха Гвинта. Він почав обертатися у воді, ніби космонавт, що втратив керування. Коли за допомогою бічних водометів він спробував вирівнятися, то побачив, що промінь прожектора чомусь утратив яскравість. Це дуже стривожило Джека. Він нарешті зупинився та подивився назад. Хвилі йшли від шахти Гвинта. Джека й без того непокоїло, що прожектори підводного апарата були ввімкнені, — у такій витраті енергії взагалі не було необхідності, — а тепер він побачив, що лебідка затягає всередину радіобуй.
Увімкнувши задні водомети, Джек повернувся до бойової рубки «Казбека». На щастя, пузирчасті міни, як і раніше, висіли на кожусі Гвинта підводного апарата. Якби вони від’єдналися, весь його задум був би приречений на фіаско. Треба було підірвати заряд, щойно опинившись за стабілізатором «Казбека», який мав захистити самого Джека від ударної хвилі.
Джек засунув руку до нагрудної кишені, де лежав детонатор — невеликий пристрій, схожий на ручну рацію. Сигнал було заздалегідь запрограмовано на восьмий канал.
Наближаючись до верхньої частини корпусу човна, Джек дозволив собі на мить затримати погляд на правому борті — і з відчаєм побачив, що підводний апарат відстикувався і перебував уже в десятьох метрах від корпусу, швидко рухаючись Джекові назустріч. Крізь оглядове вікно просто на нього дивився чоловік, у виразі його обличчя читалися шок і злість.
Треба було міркувати дуже швидко. На те, щоб випередити підводний апарат, годі було й сподіватися. Джек добре знав модель, із якою нині мав справу: це була похідна від британського рятувального апарата LR5. По всьому периметрі корпусу були розташовані водометні двигуни, що робили апарат не менш маневреним, ніж гелікоптер. Джек перебував надто близько, щоб можна було без ризику для себе підірвати заряди, до того ж струс від вибуху міг зашкодити аварійній системі життєзабезпечення на «Казбекові» та вивести зі стану рівноваги боєголовки. У нього був один вибір: залишитися на місці й змусити підводний апарат до двобою, який для Джека був би щирим самогубством. Його тактика мала спиратися на інерцію підводного апарата: з пасажирським завантаженням той рухався досить повільно, і кожен випад вимагав би від нього повного повороту, а це давало Джекові деякі шанси.
Наче тореадор епохи космічних польотів, Джек опустився на обшивку «Казбека» та повернувся обличчям до противника. Він ледь встиг зігнути механічні ноги, коли підводний апарат пролетів на нього. Понтони розминулися з ним лише на кілька сантиметрів, і апарат пролетів над корпусом субмарини. Виставивши руки, ніби матадор перед биком, Джек приготувався до чергової атаки. Він побачив, як апарат випускає воду з баластних камер, вповільнює хід, розганяючись для чергової атаки, — і ось із жахливою швидкістю суне донизу. Прожектори миттєво засліпили Джека, і він долілиць упав на обшивку човна. Коли апарат проносився над головою, здійнялася хвиля води, якою Джека перевернуло на спину, а пасма пузирчастих мін пролетіли зовсім поруч. Джек зрозумів: іще один різкий рух — і кінчик мережі неодмінно затягне до Гвинта. Цей варіант розвитку подій мусив бути фатальним для всіх учасників: вибух стався б надто близько від субмарини.
Джек спостерігав, як підводний апарат віддаляється, готуючись знову кинутися на нього. Циліндрична форма зменшилася в розмірі й майже розчинилася на тлі південної поверхні піраміди. Цього разу Джек залишався лежати розпластаним на обшивці й оцінював відстань до ворога. Двадцять метрів. Двадцять п’ять. Тридцять…
«Тепер або ніколи», — подумав Джек і, коли апарат почав розвертатися, натиснув на кнопку детонатора.
Сліпучий спалах змінився послідовністю поштовхів, що почали смикати Джека, наче іграшку. Вибух відірвав стерна ворожого апарата, і той, за спіраллю описуючи шалені кола, почав опускатися на дно. Ударна хвиля такої сили мала вмить убити всіх, хто був усередині.
