Атлантида - Девід Гіббінс
Видовище, яке він побачив, ледь не забрало йому подих. Опустившись на скелю та поновлюючи сили, він розглядав застигле море лави. У двохстах метрах праворуч лежала конічна вершина вулкана, з верхівки вилітав яскравий струмінь пари, що нуртівливим стовпом здіймалася до неба. Нижче за конус Джек побачив звичайний низький вхід над видовбаними у скелі сходами, що тяглися сідловиною назустріч та зникали з очей ліворуч від Джека. Вочевидь, це був давній зовнішній шлях до нутрощів вулкана, і саме з нього скористалися Аслан та його люди, коли знайшли острів.
Менший пік, до якого було десь тридцять метрів, являв собою масивний викид чорнильно-чорної лави. Вершина була рівною, наче посадковий майданчик, і на цьому майданчику дійсно стояв гелікоптер Ка-28 «Гелікс». Навколо гелікоптера видніли чотири вбрані в чорне постаті. Усі чоловіки були озброєні автоматами Калашникова і МП-5.
Але найдужче Джека вразило природне утворення, що оточувало гелікоптер. По периметрові майданчика стояли кільцем велетенські камені, мегаліти, принаймні втричі вищі та вдвічі ширші від людини. Камені вже кілька тисячоліть зазнавали впливу дощів і вітрів, але колись їхня поверхня була абсолютно гладкою.
Охоплений захватом, Джек заледве усвідомив, що перед ним далекий попередник Стоунгенджу. Саме звідси атланти спостерігали різницю між сонячним і місячним роками, яку фіксували на стінах підземних проходів. Вершина вулкана відігравала роль візира, а поява сонця з того чи іншого боку означала, що почалася нова пора року. Під час весняного й осіннього рівнодення сонце наче провалювалося до вулкана, і, мабуть, в очах атлантів це підтверджувало їхню богообраність.
Камені можна було використати з тактичною метою. Востаннє перевіривши, чи все гаразд зі зброєю, Джек ковзнув до тріщини, що, наче шанець, зміїлася до платформи. Короткими перебіжками він швидко підібрався до найближчого з мегалітів і припав до нього. Обережно визирнувши, побачив, що ні в кабіні гелікоптера, ні поряд нікого немає. Тоді витяг пластикову вибухівку, кинувся вперед і поклав один пакунок до випускної труби, а другий — під кабіну, не забувши при цьому увімкнути детонатори.
Він повернувся, щоб відступити, і ледь не зіштовхнувся з одним із чоловіків у чорному, що виходив із-за каменя. Упродовж якоїсь миті обидва від несподіванки завмерли на місці. Джек зреагував першим: два постріли з SA80, і бандит уже мертвим повалився на землю — кулі калібру 5,56 міліметра пробили йому шию.
Але вже падаючи, він устиг натиснути на курок, і тріск його автомата попередив інших. Вони кинулися до гелікоптера, і Джек опинився просто в них на шляху. Ніхто не встиг підняти зброї, а Джек уже випустив у них залишок свого магазина, описавши від стегна щільну дугу. Кулі рикошетили від скель, здіймаючи в повітря кам’яні уламки, а всі троє бандитів розпласталися на землі.
Джек сунув до Гвинтівки новий магазин і кинувся вниз, до сходів. Він сподівався на те, що решта Асланових людей або на «Грифі», або у вулкані. До сходів він, судячи з усього, добіг непоміченим.
Зблизька портал справляв іще величніше враження: він був достатньо широким, щоб ним легко могла пройти чималенька процесія, одна з тих, що, мабуть, регулярно переходили від кам’яного кола до зали для аудієнцій. Джек побачив, що за кілька метрів прохід різко повертає ліворуч і за цим поворотом розташоване джерело світла. Поновивши подих, він опустив зброю і тихо пішов битими сходами в напівморок кам’яного коридору.
Повернувши за ріг, Джек побачив прямокутник тьмяного світла. Потім в очі впала колона пари, і він зрозумів, що наближається до тієї горішньої платформи, на яку вони з Костасом і Катею вийшли минулого дня, але крізь інший прохід. Тримаючись у затінку, Джек обережно визирнув назовні.
Далеко вгорі сяяло блакиттю небо, а прямо перед Джеком кам’яна підлога положисто опускалася, відслоняючи огляд на центр печери. На центральному узвишші перебувало п’ятеро людей, двоє з яких були в чорній формі. Вони стояли обабіч жінки на троні, голова якої була вкрита чимось на кшталт паранджі, але це майже не заважало побачити її обличчя.
То була Катя. Її волосся було скуйовджене, вона мала виснажений вигляд, але, на щастя, ніяких ознак тілесних ушкоджень видно не було. Джек на мить заплющив очі та полегшено зітхнув.
Праворуч від неї стояв чоловік, обличчя якого було обернене в інший бік, до стовпа пари. У широкому червоному халаті, з німбом пари над головою він був пародією на стародавніх жерців: наче мешканець підземного царства був присланий на землю, щоб здійснити ритуал смерті та назавжди зганьбити священне для атлантів місце.
Аслан трохи відійшов, і Джек зміг краще розгледіти ще одного чоловіка, який стояв навколішки у проміжку між тронами. Його голова перебувала небезпечно близько від стовпа пари, а руки й ноги були зв’язані. На чоловікові були жалюгідні залишки скафандра Міжнародного морського університету. Джек із жахом побачив, що Аслан наставляє пістолет на потилицю Костаса, прибираючи при цьому класичної для сучасного ката пози.
Піднявши зброю, Джек майже інстинктивно стрибнув уперед. Але нічого зробити не встиг. Щось ударило в нижню частину спини, й одночасно хтось вирвав Гвинтівку з його рук.
— Докторе Говард, яка приємна несподіванка! Я й не гадав, що нам удасться так легко спекатися вас.
Охоронець, який, як виявилося, ховався за сходами, брутально штовхнув Джека вниз, до тронів. Його «Беретту» витягли з льотчицького комбінезона та передали Асланові, який почав ліниво витягати набої з магазина. Катя дивилася на Джека так, наче він був привидом.
— Вони сказали, що ти мертвий, — хрипко промовила вона. — Той вибух, потім гелікоптер… — очі жінки стали ще круглішими. Джек помітив, що її білки налилися кров’ю, а довкола очей залягли чорні тіні.
Він спробував підбадьорити Катю посмішкою.
Аслан роздратовано повів пістолетом, обернувся до Костаса, який досі стояв навколішки між тронами, і далі говорив до Джека:
— Твій приятель мав важку ніч. Якби моя дочка розповіла нам те, що знає, ми поводилися б із цим греком набагато людяніше.
Костас повернув голову та посміхнувся вимученою посмішкою, але наступної миті один із охоронців
