Атлантида - Девід Гіббінс
Окрім трьох охоронців, що лежали зв’язані на центральному помості печери, залишалося двадцять членів екіпажу «Грифа». Після того, як Джек і Костас зійшли на борт покаліченого судна та повідомили команду про загибель їхнього шефа, моряки відразу здалися. Попри свої рани, Костас наполіг на тому, щоб супроводжувати Джека: грек стверджував, що перебуває в анітрохи не гіршому стані, ніж був Джек під час їхньої подорожі всередині вулкана. Катя попросила дозволу залишитися й охороняти полонених, — мабуть, вона просто хотіла побути наодинці зі своїми думками.
— Здається, добрі хлопці таки перемогли, — сказав Костас.
— Це ще не все.
Костас слідом за Джеком подивився в бік моря, туди, де «Лінкс» з борту «Сі-Венчера» прочісував місце, на якому прийняли нерівний бій Йорк та Гові. У воді під гелікоптером можна було побачити чотири «Зодіаки».
Над ними, обдавши освіжаючим прохолодним повітрям, пролетів перший із «Сігоків S-70A» фірми «Сікорскі». Над кам’яним колом біля другої вершини вулкана дверцята кабіни відчинилися та викинули озброєних чоловіків, які тросом спустилися на землю поряд із досі палаючими уламками Ка-28. Коли морські піхотинці вирушили сходами до Джека з Костасом, ті перезирнулися, і Джек сказав:
— Ну що, берімо водолазне знаряддя?
За годину вони вже стояли у торпедному відсіку субмарини. З їхніх водолазних костюмів накрапала на підлогу вода. Скориставшись із нового обладнання, перенесеного гелікоптером із «Сі-Венчера», та із залишеної Костасом провідної нитки, вони пройшли лабіринтом проходів у зворотному напрямку. Опинившись біля мембрани, зачинили важкі золоті двері печери і дали по борту «Казбека» умовний сигнал. Насос відразу почав відсмоктувати воду з камери, і нарешті люк відчинився. Показалися мертовно бліді обличчя Бена та Енді.
— Нам залишилося небагато, — попередив Бен. — Газоочищувачі вже перенасичені двоокисом вуглецю, а запасні балони з повітрям майже порожні.
Джек із Костасом швидко скинули водолазні костюми, слідом за Беном та Енді пройшли крізь торпедний відсік і піднялися шахтою для завантаження зброї. Двері до радіолокаційного відсіку з його лиховісним вартовим були зачинені, зсередини долинав приглушений стукіт.
— Там двоє Асланових людей, — повідомив Енді. — Їх залишили тут, коли всі інші втекли на підводному апараті. Вони здалися майже відразу. Ми вирішили, що їм сподобається компанія нашого замполіта.
— Хай там як, решті пощастило ще менше, — похмуро зауважив Джек.
Вигляд у Бена та Енді був майже такий самий кепський, як і в них із Костасом. Залишалося тільки дивуватися, що після стількох годин перебування на підводному човні моряки досі трималися на ногах.
Вони увійшли до рубки управління. Джек зупинився на тому місці, де два дні тому спіймав кулю, що ледь не коштувала йому життя. У кутку під ковдрою лежав труп бойовика-казаха. Їхня перестрілка ще дужче розтрощила обладнання, яке багато років тому було свідком останнього бою команди човна.
— А де система управління баластом? — спитав Джек.
— Ось тут, — відповів Енді. — Її також добряче потрощило, але, на щастя, нам не довелося робити чогось надто складного. Гадаю, в резервуарах залишилося достатньо повітря, щоб виконати аварійне продування. Все, що ти маєш зробити, — це натиснути на ці кнопки, і клапани відкриються самі. — Він указав на дві виступи над панеллю, схожі на брили.
— Гаразд, треба тікати звідси, — сказав Костас. — Вам, хлопці, потрібен терміновий «ремонт».
Він і техніки пішли відстиковувати ДСРВ, а Джек зайнявся наступним етапом свого плану: треба було зробити крок, що назавжди знищить Асланове царство зла.
Коли Костас повернувся з аварійної шахти, Джек сидів біля панелі управління зі зброєю. Це було одне з небагатьох місць у рубці управління, що уникло пошкоджень.
— Що ти робиш? — поцікавився Костас.
— Маю сплатити деякі рахунки, — холодно подивився на друга Джек. — Так би мовити, відплатити добром за добро.
Костас був здивований, але заперечувати не став:
— Зрештою, тобі вирішувати. Цікаво буде подивитися.
— Не знищити Асланового штабу означало б наражатися на великі прикрощі. Хай там як, але ні турки, ні грузини не втручатимуться: вони побояться спровокувати росіян до громадянської війни. Врешті-решт, Аслан був не просто тіньовим ділком. Його резиденція — чинний центр підготовки терористів, утілення мрії Аль-Каїди, члени якої, мабуть, уже давно стежать за ним і лише чекають на слушну нагоду. — Джек замовчав і подумав про Пітера Гові. — Крім того, це особиста справа. Я повинен це зробити в пам’ять по старому другові.
Джек увімкнув два екрани на панелі та перевірив, чи працює обладнання.
— Перед тим як ми залишили Катю, вона проінструктувала мене. Вочевидь, навіть молодших офіцерів її рівня доступу вчили управляти цією зброєю. У разі ядерної війни вони могли залишитися останніми на субмарині чи в бункері. Усі системи були самодостатніми та розробленими таким чином, аби працювати в екстремальних умовах. Катя вважає, що комп’ютерне забезпечення навіть після стількох років має працювати.
— Невже ти збираєшся запустити крилату ракету? — ледь чутно промовив Костас.
— Збираюся, чорт її забирай!
— А як щодо мистецьких творів?
— Більшість із них зберігаються в житлових приміщеннях. Я маю піти на цей ризик. — Джек окинув монітори поглядом. — Після того як ми розмінували ті боєголовки, я подивився і з’ясував, що четверта шахта й досі зайнята ракетою КХ-55. Шахту запечатано, а ракета готова до злітання в будь-яку мить. Її довжина становить вісім метрів, віддаль дії — три тисячі кілометрів, крейсерська швидкість нуль цілих сімдесят сотих, тисяча кілограмів бризантної вибухівки. Радянський аналог американської крилатої ракети «Томагавк».
— А система наведення?
— Теж аналогічна. На щастя, до маневрів і ухилення вдаватися не доведеться: курс пролягає виключно над морем. У мене є точні координати цілі, тому нам не треба використовувати пошукової головки, не треба також уводити відповідних алгоритмів. Програмування буде досить простим.
— Але ми перебуваємо надто глибоко, щоб можна було провести запуск, — заперечив Костас.
— Наразі так. Займися клапанами аварійного продування, і щойно ми опинимося на глибині у двадцять метрів, дай мені знати.
Костас повільно похитав головою, на його розбитих губах з’явилася подоба посмішки. Не сказавши ні слова, він усівся перед панеллю управління баластом. Джек ще кілька секунд щось робив за панеллю управління зброєю, потім підняв обличчя, на якому застигла сувора рішучість:
— Починаємо підготовку.
У порівнянні з неймовірними силами, які вони мали намір звільнити, їхні рухи здавалися надзвичайно буденними. Джек цілком зосередився на моніторі перед собою, його пальці швидко
