Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет - Генрі Райдер Хаґґард

Пітер Брум — так звали чоловіка — трохи збентежено позирав навкруги і нарешті звернувся до Маргарет:

— Чи варто нам залишатися тут, кузино? Тут багато простолюду. Ваш батько може розгніватися.

Тут слід пояснити, що насправді родинні стосунки Пітера і Маргарет були не такими вже близькими — тільки далека спорідненість по лінії її матері, однак вони називали одне одного так, оскільки це було зручно, а також могло означати і дуже багато, і нічого.

— Чому? — заперечила вона. В її глибокому й м’якому голосі відчувався ледь помітний іноземний акцент, ніжний, як подих південного вітру вночі. — З вами, кузене, — і вона з задоволенням поглянула на його кремезну, мужню постать, — мені нікого боятися. А я дуже хочу поближче побачити короля. Бетті теж про це мріє. Правда? — звернулася вона до своєї супутниці.

Бетті Дін була кузиною Маргарет, хоча її спорідненість з Пітером Брумом була занадто далекою. Бетті була шляхетного походження, але її батько, невгамовна й непутяща людина, розбив серце її матері й помер слідом за нею, залишивши Бетті на опікування матері Маргарет, в домі якої вона й виросла.

Бетті по-своєму була приваблива як зовнішністю, так і характером. Вродлива, гарна станом, сильна, з великими зухвалими блакитними очима і яскравими повними вустами, вона вирізнялася сміливістю та прямотою. Як жінка романтична і. гоноровита, Бетті любила товариство чоловіків, а ще більше любила подобатися їм. Проте у свої двадцять п’ять років вона була чесною дівчиною і вміла постояти за себе, в чому мали можливість переконатися численні її залицяльники. І хоча Бетті посідала досить низьке становище, в глибині душі вона дуже пишалася своїм походженням і була досить честолюбна. Найпотаємнішим її бажанням було вийти заміж так, щоб піднятися до становища, яке вона втратила через глупство батька, — досить важке завдання для дівчини, котра була чимось на зразок служниці й без будь-якого посагу.

І, нарешті, для завершення її образу треба додати, що вона любила свою кузину Маргарет більше, ніж когось іншого на всьому світі, хоча Пітера вона поважала не менше, напевне тому, що, як вона не старалася, її врода залишала його абсолютно байдужим.

У відповідь на запитання Маргарет Бетті засміялася:

— Звичайно! Адже ми так зрідка вибираємося із Холборна72, і мені не хотілося б утратити нагоду подивитися на короля і його двір. Одначе майстер73 Пітер такий розважливий, що я завжди слухаюсь його. До того ж починає сутеніти.

— Ну гаразд, — зітхнула Маргарет у відповідь і злегка знизала плечима, — якщо ви обоє проти мене, доведеться йти. Але наступного разу, кузене Пітер, я піду з кимсь добрішим.

Вона повернулась і почала швидко пробиратися крізь натовп. Перш ніж Пітер устиг зупинити її, Маргарет повернула праворуч, де було вільніше, і опинилася на майданчику перед самим залом. Тут зібралися солдати і слуги на конях, які очікували своїх панів. Натовп зімкнувся за Маргарет, і Пітер з Бетті на якийсь час залишились одрізані від неї.

Маргарет раптом опинилася сама серед солдатів — варти іспанського посла де Айала. Ці солдати відзначалися своєю чванькуватістю та грубістю — вони були впевнені в цілковитій безкарності, бо знали, що становище їхнього пана завжди буде їм захистом. До того ж майже всі вони були п’яні.

Один Із вартових, здоровенний рудий шотландець, якого дипломат-священик вивіз із його рідної країни, де був раніше послом, несподівано побачив перед собою молоду і вродливу жінку, вирішив поближче роздивитися її і для цього вдався до грубих хитрощів. Придурившись, що він причепився, шотландець схопився за плащ Маргарет нібито для того, аби утриматися, і щосили здер його, відкривши чарівне личко та стрункий стан.

— Друзі, загорлав він хрипким, п’яним голосом, — ця голубка прилетіла сюди, щоб подарувати мені поцілунок! — І, обхопивши Маргарет своїми довжелезними руками, він намагався притиснути її до себе.

— Пітер! Допоможи, Пітер! — вигукнула Маргарет, що є сили чинячи опір.

— Е, ні, красуне, якщо ти кличеш святого, — відповів п’яний шотландець, — то Ендрю не гірший й від Пітера.

Його приятелі зустріли цей “дотеп” гучним сміхом, бо знали, що шотландця звуть Ендрю.

Проте наступної миті вони знову реготали, але вже з іншої причини. Ендрю здалося, що він опинився в полоні урагану. Маргарет вирвали з його рук, а сам він дзиґою відлетів убік і щосили упав долілиць.

— Оце Пітер! — вигукнув по-іспанському один із солдатів.

— Еге ж, у нього путящий святий патрон, — відгукнувся другий.

А третій кинувся піднімати лежачого Ендрю.

Вигляд у шотландця був жахливий. Капелюх злетів, і вогнисто-руде волосся було вимазане багном. Окрім того, падаючи, він об каміння розквасив собі носа, і по його обличчю текла кров. Маленькі червоні очиці його люто блищали, як у тхора, а пика посіріла від болю та злості. Рикаючи щось по-шотландськи, він вихопив меча і кинувся на свого супротивника з неприхованим наміром убити його.

Пітер був без меча, а свій коротенький ніж він навіть не встиг витягнути. Проте в руці в нього була товста палиця з залізним наконечником. І не встигла Маргарет сплеснути руками, а Бетті заверещати, як Пітер відбив меча і, перш ніж шотландець міг напасти знову, вдарив його палицею. Страшний удар дістався шотландцеві по плечу і змусив його і похитнутися.

— Гарний удар, Пітер! Чудово дієш, Пітер! — вигукнули глядачі.

Але Пітер не бачив і не чув їх — його засліпила лють через образу, завдану Маргарет. Палиця знову злетіла і щосили обрушилась на голову шотландця, розколола її, як; яєчну шкаралупу. Кривдник рухнув мертвий.

Запала миттєва мовчанка — жарт закінчився трагедією. Нарешті один з іспанців, позираючи на повергнуте тіло, вигукнув:

— В ім’я бога, нашого товариша убили! Цей гендляр б’є міцно!

Серед