💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Пригодницькі книги » Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет - Генрі Райдер Хаґґард

Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет - Генрі Райдер Хаґґард

Читаємо онлайн Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет - Генрі Райдер Хаґґард
сухо зауважив посол. — Відверто кажучи, сеньйоре д’Агвілар, одного я не можу зрозуміти: чому ви, — а я знаю, що ви відмовилися від політичної кар’єри, — чому ви тоді не вдягаєтеся в чорне? А втім, чому я сказав — чорне? При ваших можливостях та зв’язках одяг уже зараз міг би бути пурпуровим, з головним убором того ж кольору70.

Сеньйор д’Агвілар усміхнувся:

— Ви хочете сказати, що я інколи мандрую у своїх власних справах? Ну що ж, ви маєте рацію. Я відмовився від мирського марнославства — воно спричиняє занепокоєння, а для деяких людей, високопоставлених, але які не мають відповідних прав, досить небезпечне. З жолудів цього марнославства часто виростають дуби, на яких вішають.

— Або плахи, на яких відрубують голови. Сеньйоре, я вітаю вас: ви володієте мудрістю, що вміє видобувати головне, відкидаючи геть примарне. Це так рідко трапляється.

— Ви запитуєте, чому я не змінюю крій свого одягу, — продовжував д’Агвілар, не звертаючи уваги на те, що його перервали. — Якщо бути відвертим, ваша превелебність, — з особистих міркувань. У мене ті ж слабкості, що й у інших людей. Мене можуть захопити прекрасні очі або засліпити почуття ненависті, а це все несумісне з чорним чи червоним одягом.

— Проте ті, хто носить його, грішать усім цим, — багатозначно завважив посол.

— Так, ваша превелебність, і це ганьбить святу церкву. Ви, як її служитель, знаєте це краще, ніж хтось інший. Залишмо землі все зло, але церква, подібна до неба, має бути над усім цим, непорочна, нічим не заплямована. Нехай вона буде храмом молитов, милосердя і праведного суду, куди не ступить нога такого грішника, як я, — і д’Агвілар знову перехрестився.

У його голосі було стільки щирості, що де Айала, який знав дещо про репутацію свого співрозмовника з цікавістю подивився на нього.

“Справжній фанатик, — подумав де Айала, — і людина корисна нам, хоч він добре знає, як діставати радощі й від церкви і від життя”.

Вголос він сказав:

— Не дивно, що свята церква радіє, маючи такого сина, а її вороги тремтять, коли він піднімає свій меч. Проте, сеньйоре, ви так і не сказали мені, що ви думаєте про всю цю церемонію та тутешній народ.

— Народ цей, ваша превелебність, я знаю добре — адже мені доводилося вже жити тут і я володію їхньою мовою. Саме тому я залишив Гранаду і перебуваю сьогодні тут, щоб спостерігати й доповідати… — Він зупинився й додав: — Щодо церемонії, то, будь я королем, я б поводився інакше. Адже щойно в цих стінах чернь — представники громад, так, здається, вони себе називають? — мало не погрожувала своєму коронованому владиці, коли він принижено просив нікчемну частку багатств країни для того, щоб вести війну. Я бачив, як він зблід і затремтів од цих грубих голосів, неначебто один їхній звук може похитнути трон. Запевняю вас, ваша превелебність, настане час, коли Англією правитимуть оці самі громади. Погляньте на чоловіка, якого його величність тримає за руку і називає сером. Адже король, так само як і я, знає, що це єретик, і мав би король права, цього чоловіка за його гріхи треба було б відправити на вогнище. За одержаними мною вчора відомостями, він висловлювався проти церкви…

— Церква та її слуги не забудуть цього, коли настане час, — зауважив де Айала. — Проте аудієнція закінчена, і його величність запрошує нас на бенкет, де не буде єретиків, що дратують нас, а оскільки зараз піст, то й їжі майже не буде. їдьмо, сеньйоре, а то ми перепинаємо шлях.

Минуло три години, сонце вже сідало. Незважаючи на початок весни, воно було червонясте; на болотистих полях Вестмінстера було прохолодно. На пустирі напроти палацу, де відбувався бенкет, юрмилися лондонські городяни. Вони закінчили свої денні справи і прийшли подивитися на королівські врочистості. В цьому натовпі привертали до себе увагу чоловік і дама, яку супроводжувала молода гарненька жіночка.

Чоловікові з вигляду було років тридцять. Одягнутий він був скромно, як одягалися звичайно лондонські купці; біля пояса висів ніж. На зріст він був добрих шість футів71. Утім, і його супутниця, закутана в оздоблений хутром плащ, теж була висока на зріст. Правду кажучи, чоловіка навряд чи можна було назвати вродливим — у нього було надто високе чоло й різкі риси обличчя. До того ж правий бік його чисто виголеного обличчя од скроні й до енергійного підборіддя перетинав червонуватий шрам від удару меча. Проте обличчя його було відкрите, мужнє, хоча й дещо суворе, а сірі очі дивилися прямо. Це було обличчя не купця, а швидше людини шляхетного походження, що звикла до походів і воєн. У нього була чудова рухлива статура, а голос його, коли він говорив, що бувало досить рідко, лунав виразно й приємно..

Про постать його супутниці сказати щось було важко, оскільки її приховував довгий плащ, але обличчя, що визирало з-під каптура, коли вона повертала голову і промені призахідного сонця падали на нього, вражало своєю вродою. Маргарет Кастелл, або, як її називали, прекрасна Маргарет, до кінця життя затьмарювала інших жінок своєю винятковою вродою. Ніжними тонами й округлими лініями її обличчя нагадувало квітку. Його прикрашало білосніжне ясне чоло й чудово окреслені яскраві уста. Але для того, щоб зрозуміти секрет чарівності, що вирізняв її серед інших вродливих жінок того часу, треба було зазирнути в її очі. Вони не були блакитними чи сірими, як можна було чекати, судячи з кольору лиця, а величезними чорними, сяючими і водночас вологими, як у лані; їх облямовували чорні, вигнуті вії. Від цих очей не можна було відірватися, як, скажімо, від троянди, що лежить на снігу, чи від уранішньої зорі, що сяє в передсвітанковім тумані. І незважаючи на сором’язливість цих очей, чоловікові треба було чимало часу, щоб забути їх, особливо якщо йому доводилося бачити очі Маргарет в поєднанні з темно-каштановим волоссям, яке хвилями спадало на її немов виточені плечі.

Відгуки про книгу Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет - Генрі Райдер Хаґґард (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: