Сокіл і Ластівка - Борис Акунін

Ось ще одна сфера, в якій пернаті вигідно відрізняються від двоногих, думав я. Птах може напасти на іншого птаха, щоб відбити самицю, захистити свою територію чи відібрати корм. Але ніхто з нас не стане мучити подібних до себе через злість або зажерливість. Рабовласництво — одне з наймерзенніших дивацтв людства, а тим часом торгівля людьми заборонена законом і виправдана церквою. Світило розуму, освічений і преосвященний Боссюе пише: «Скасування рабства означало б спротив Святому Духу, Який вустами Святого Петра наказує рабу не суперечити долі своїй і не спонукає власника до звільнення раба свого». А здавалося б, кожній розумній істоті має бути ясно: загальне щастя і земний рай, якого так прагнуть благонамірені мислителі, запанують лише тоді, коли навкруги не залишиться принижених і знедолених…

Інколи я поринаю у задумливість геть невчасно. Зненацька я зрозумів, що, поки я роздумував про несправедливість світу, Логан вислизнув за двері. Не було на місці й Летиції.

Я дременув до виходу, не думаючи про обережність. Двоє чи троє лайдаків з криком: «Диви-но, папуга!» спробували вхопити мене за крило. Я втратив кілька пір’їн, але все ж вирвався назовні.

Летицію я побачив одразу. Вона стояла під ліхтарем, роззираючись навкруги. Але Логана і слід прохолов. Схоже, дівчина його проґавила.

До світанку залишалося небагато. Місяць давно зайшов, зірки зблякли, але крізь темряву вже прохоплювалося сірувате світло.

— Грець із ним, — пробурмотіла Летиція. — Все одно за годину він буде на причалі. За цей час я якраз…

Закінчення фрази я не почув, бо дівчинка повернула праворуч, де з-за дахів прозирав шпиль церкви. Довелося наздоганяти.

Аптека, ось куди ми поспішаємо, зметикував я.

І точно. Під вивіскою з зображенням крокодила (це давня емблема аптекарського ремесла) Летиція подзвонила у дзвіночок.

Нам довго не відкривали, та моя вихованка не відступала. Грюкала у двері підбором, кулаками, руків’ям пістоля.

Нарешті брязнув засув.

На порозі стояв сердитий старигань у нічному ковпаку і шлафроку. У руках він тримав короткий мушкетон з трубоподібним дулом.

— Тільки перед світанком мені вдається заснути! — сказав він. — Якщо ти купиш у мене товару менше, ніж на п’ять лі ярів, я тебе пристрелю.

— Здоровенькі були, мсьє Люк. Я лікар із фрегата «Ластівка». Ось перелік зілля і трав, які мені потрібні. Крім того я хочу, щоб ви приготували декокт для розслаблення зсудомлених м’язів і оживлення паралізованих нервів. Ось рецепт. Зілля треба зробити терміново.

Вона дала старому папірець, написаний отцем Астольфом. Тепер я зрозумів, чому Летиція так поспішала до аптеки.

Мсьє Люк сховав мушкетон під пахву, вивчив список і рецепт.

— Заходьте, метре.

І пустив нас у крамницю. Поки Люк запалював пальник і змішував у колбі інгредієнти, ми роздивлялися крам.

Я не раз бував у колоніальних аптеках. У них торгують не тільки ліками, а чим завгодно — різними дрібницями, які привозять кораблі, що заходять у порт.

Летиція застрягла біля прилавку з прянощами, мазями, помадами і пудрами, Потім перейшла туди, де висіли сукні, і біля однієї надовго завмерла. Вона була з темно-зеленого шовку, з широким бордовим поясом і мереживним комірцем. Я мало розуміюся на дамських туалетах, але. навіть мені було ясно, що ця сукня пасуватиме моїй дівчинці.

Летиція неохоче відійшла, потім повернулася і зняла сукню з вішака. Схопила кілька флаконів і косметичних баночок.

— А куплю я подарунок своїй нареченій, — проронила вона, злегка розпашівшись.

У аптекаря не виникло жодних підозр.

— Є ще сап’янові черевички, дуже великий вибір. Наші корсари захопили голландський корабель, що йшов на Кюрасао. Не бажаєте поглянути?

Летиція бажала, але декокт був уже майже готовий. З сумним зітханням вона розрахувалася і, забравши покупки, вийшла.

На причал ми прибули з запізненням — шлюпка на «Ластівку» вже пішла. Довелося чекати з півгодини, поки вона повернеться.

— Логан там? — запитала Летиція у боцмана, який сидів біля стерна.

— Ні. Він наказав відвезти чотирьох дівок і знову пішов у місто. Хлопці не хотіли везти на корабель бабів, але штурман сказав, що це тільки на кілька днів. «Як так? Як так?» — спитав я. Чому на кілька днів? А куди Гаррі їх подіне потім?

Дівчинка цих запитань боцману не поставила — навряд чи він знав відповідь.

— А де капітан? — запитала вона, насупившись.

— У себе в каюті.

Брови моєї вихованки зсунулися ще рішучіше.

— Гаразд, їдьмо.

* * *

На «Ластівці» було незвично безлюдно. Перша зміна, відгулявши всю ніч, вже повернулася чи, точніше сказати, була доставлена на борт: на палубі покотом лежали непритомні тіла, від яких долітав густий запах рому. Друга зміна вирушила за своєю порцією свята і мала прибути надвечір — у такому ж стані. Все це мені добряче знайоме з попередніх плавань і кораблів.

Несподіванка була тільки одна. У дерев'яному ґратчастому загоні під фок-щоглою, де раніше тримали худобу, тепер сиділи куплені Логаном рабині. Чорні збилися докупи і тремтіли від страху. Біла, користуючись тим, що її розв’язали, трясла клітку і лаяла брутальними словами нечисленних слухачів: вахтового начальника Гоша, днювального матроса і юнгу, якому через малоліття відпустка на берег не світила. Словник у Марти був невичерпним, фантазія розвинута. Моряки слухали з захватом, а підліток ворушив губами, намагаючись запам’ятати якнайбільше.

Коли ми з Летицією спускалися на нижню палубу, навіжена Марта саме закінчила перераховувати негаразди, на які чекала черевна порожнина слухачів, і націлила свій гнів нижче.

Дівчинка зазирнула до себе в каюту. Там на нас очікувала радість.

Полонений спав, але отець Астольф, який чергував біля ліжка, пошепки повідомив, що пан Грей може рухатися. Він ще слабкий, але чутливість у кінцівках відновилася, тепер хворий швидко вилікується.

— Слава Богу!

Летиція розцілувала капелана. Поклавши покупки, навшпиньках вийшла.

Обличчя її стало суворішим.

— Нумо, Кларо, політай десь.

Вона зняла мене з плеча і пішла в бік кают-компанії. Судячи з прикушеної губи і блиску в очах, Летиція приготувалася до рішучої бесіди з капітаном.

З усіх крил я майнув на свій пункт спостереження і цього разу встиг долетіти до вікна швидше, ніж увійшла дівчинка.

Дезессар сидів у самій сорочці, креслячи на папері якісь цифри. Коли двері без стуку розчахнулися, він швидко накрив аркуш капелюхом.

— Підступний ошуканцю, я витрясу з вас душу разом із тельбухами! — процідила Летиція, скориставшись однією з метафор навіженої Марти. — Я все знаю! Всю правду!

Я був збоку і бачив, як карк Дезессара наливається кров’ю.

— Ви все знаєте?.. Але… Звідки? Хто вам сказав?

— Це пусте! Ви — безчесна людина. Викиньте