Сокіл і Ластівка - Борис Акунін

Вона зняла перуку, запхала її в капелюх і прилаштувала голову помираючого на цю імпровізовану подушку. З діжки, що стояла під водостоком, зачерпнула води і обмила Гарбузу обличчя, змочила губи. Потім розстебнула скривавлену сорочку і зітхнула. Тут не допоміг би і більш досвідчений лікар. Я бачив за свій вік чимало поранень і відразу зрозумів, що куля пробила бідоласі легеню.

— Мені кінець, — сипів Гарбуз. — Дай мені ковток рому. Заради Бога! Дай… У Джима за пазухою завжди є фляга…

Летиція сходила по ром. Злегка піднявши пораненому голову, дала випити.

Гарбуз жадібно забулькотів і не зупинився, поки фляга (між іншим, зроблена з маленького гарбуза) не спорожніла. Вогняний ром накоїв на світі чимало лиха, але в даному випадку його вплив був благодійним або принаймні милосердним.

Бандит (а я все ще вважав, що містер Гарбуз — розбійник з великої дороги) перестав стогнати і корчитися.

— Гаразд… — сказав він майже спокійним голосом. — Я не можу поворухнутися, від ніг підіймається холод. Незабаром я здохну. Але зараз мені добре. Дякую тобі, хлопче, що допоміг мені у мою смертну часину. Не йди, га? Побудь зі мною до кінця. А за це я дам тобі добру пораду.

— Ти краще мовчи, з тебе виходять останні сили.

Той хитнув головою:

— Хвилиною раніше, хвилиною пізніше… Порада ось яка. Не зв’язуйся з рудим дияволом. Він використає тебе, а потім встромить ніж у спину. По тобі видно, що ти славний хлопчисько, з гарної родини. Не вір Логану! Він звабив тебе скарбами Сан-Дієго, я знаю. Але врахуй: Гаррі нікого не робить просто так.

— Про який скарб ти говориш? — запитала Летиція.

А я відразу згадав розповідь про Невезучого Корсара і його зниклий корабель.

— Гаррі не казав тобі про скарб капітана Пратта? Тоді тим паче. Я не хочу прихопити цю таємницю в могилу. Хай всі знають, всі… Поки у мене ще є сили, слухай. Це буде мій прощальний подарунок веснянкуватому мерзотнику…

Гарбуз ошкірив рідкі зуби, але замість сміху з горлянки вихопився стогін.

— У шотландця Х’ю у чоботі має бути фляжка з черепахового панциру. Може, там ще щось залишилося? Мені треба підкріпитися. Перш ніж я здохну, мушу тобі все розповісти. А ти пороздзвонюй скрізь…

Він видудлив і другу посудину, після чого заговорив швидше. У цьому пожвавленні я побачив безсумнівні ознаки наближення агонії.

— Слухай-но. Йшли ми з Сан-Дієго, раділи здобичі. Такого багатства не уривав ще ніхто. Двадцять скринь золота і срібла! Я думав, куплю на свою частку шинок або навіть готель, одружуся, житиму вибрикуючи… А Пикатий Джим, він серед нас був найбільш головатий, каже: «Все собі заберемо. Тоді, каже, ти собі не шинок — палац купиш». Хлопці слухають, сумніваються. Скрині ж всі у нас, на «Навіженому», це правда. Але позаду ще два кораблі… Тут раптом буря, страшенна. Розкидала всю ескадру. Наш фрегат сів на мілину біля якогось паскудного острівця. Логан знає, що це за острів. Гаррі, він був у Пратта штурманом… Коли ураган пройшов, почали ми корабель з мілини тягнути. Пикатий Джим знову за своє: Бог, каже, нам допоміг. Дурні будемо, якщо проминемо свою нагоду. Ну і переконав. Вийшли ми на палубу, всі сімдесят сім душ. Ось так — ми, на тому боці — тільки Пратт із Логаном та лейтенант Брікс. А все одно страшно. Пратт, чортяка клешнястий, розправлявся швидко, нічого ніколи не боявся. Тому кричимо хором, як домовилися: «Піднімай, капітане, чорний прапор! Не хочемо більше служити королю!» Він, звісно, за шаблю і на нас — хотів рубатися. Але Логан його за пояс ухопив, зашепотів щось. Ми чекаємо. Заздалегідь між собою домовилися, що не відступимося. Коли Пратт хоче бути нашим капітаном — його воля, а закомизиться — кінець йому. Послухався Пратт хитрого ірландця. Це ми потім тільки зрозуміли, що Гаррі нараяв нас обдурити, а тоді зраділи. Коли капітан сказав, що хай буде, мовляв, по-нашому, «гіп-гіп-ура» кричали й шапки кидали. Тому що з таким вожаком все байдуже. Знову ж таки ніхто з нас навігації не знав, карту читати не вмів… А Джеремі каже:

«Давайте здобич на острові сховаємо. Не треба нам такий скарб морем возити. Корабель у нас ядрами пробитий, бурею пошматований, у трюмі тече. Не дай, Боже, потоне. Підемо на Тортугу, купимо там новий корабель, а потім повернемося». Вибрали ми десять людей, кому можна довіряти. І висадилися вони разом із Праттом і Логаном на берег… Що, рому більше нема?

Гарбуз висмоктав із обох фляг останні краплі. Це його трохи підкріпило.

— Скрині завантажили у човни, півдня перевозили на берег. Там мілина, близько до острова не підійдеш… Чекали ми на них п’ять діб, на якорі. Але повернулися тільки Пратт і Логан. Лихо, кажуть, на нас дикуни напали. Всіх повбивали, ми насилу забралися. От падлюки! Ясна річ — повбивали наших товаришів, а здобич заховали! Хотіли ми зв’язати їх та допитати з катуванням, але далеко до того. Пратт здоровенний, півдюжини хлопців повбивав-покалічив. Гаррі теж спритний, як в'юнець. Та ще лейтенант Брікс їм допоміг. Лейтенанту, щоправда, Пикатий Джим кишки випустив…

Сили Гарбуза залишали. Він говорив ледь чутно, і Летицц довелося нахилитися до його губ. Я стрибав по землі, схвильований розповіддю.

— Що було далі? — запитала дівчинка.

— … Ми б із ними впоралися, але навіжений Пратт заліз у пороховий погріб, закрився там і кричить: «Підірву корабель до бісової матері!» І Логан з ним теж був… Спустіть нам вітрильний бот, каже, а самі всі йдіть у трюм. Дайте нам відплисти, потім робіть, що забажаєте. Ну, ми порадилися. Джим каже: нехай пливуть. Ми їх на кораблі наздоженемо. Нікуди не подінуться… Зробили ми все, як наказав Пратт (а придумав Гаррі, це напевно). Приготували бот, самі спустилися в трюм. Нагорі щось прогуркотіло. Джим каже: пора, хлопці, вперед! Ми кинулися сходами, а люк відкрити не можемо. Пратт, диявол двожильний, зверху дві палубні гармати прикотив. Скільки ми не билися, ніяк не вилізти. Довелося сокирою через дві переборки прорубатися. Поки вибралися, бота й сліду не стало… Кільки днів никали ми морем навмання, ну й налетіли на риф неподалік він Мартиніки. Всі, крім Джима, мене і шотландця Х’ю, потонули… Два дні нас носило хвилями на уламку щогли. Потім рибалки підібрали, привезли у Фояль. І кажуть нам: три дні тому тут був Гаррі. Один. Сказав усім, що корабель загинув, а капітана Пратта акули зжерли. Сів Логан, підступний убивця,