У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна - Генрі Райдер Хаґґард

-. Правильно, Гуде, — відповів Аллан, запалюючи свічку, — я цілком упевнений, що ви таку не вигадаєте, бо, розумієте, факти — це одне, а те, що ви називаєте “казками”, — зовсім інше. На добраніч усім вам, на добраніч.

І він пішов спати.

Я хочу розповісти про одну з найнезвичайніших пригод свого життя, яке навряд чи можна назвати безбарвним. Початок її стосується того часу, коли я приїхав до Англії з молодим джентльменом на ім’я Скруп, частково для того, щоб провести його додому після одного випадку на полюванні, частково в інших справах.

Там я прожив якийсь час у Скрупа, чи точніше у рідних його нареченої в їхньому красивому будинку в Ессексі.

Під час свого перебування в цих краях я мав нагоду бачити прекрасний старовинний замок з баштовими воротами, майстерно відреставрований і обернений на сучасний житловий будинок. Називатимемо цей замок “Регнолль-Кестлем” за ім’ям його власника.

Я багато чув про лорда Регнолля. Подейкували, що він дивовижно красивий, має великі наукові знання, хороший спортсмен — був капітаном в оксфордських човнових перегонах, — незрівнянний оратор, уже відзначений в Палаті Лордів, сміливий мисливець, який застрелив багато тигрів та інших великих звірів у Індії, поет, який видав під псевдонімом збірку своїх віршів, що мали значний успіх, хороший офіцер у минулому на військовій службі і, врешті, володар колосального майна; окрім величезних маєтків, він мав кілька кам’яновугільних копалень та ціле містом на півночі Англії.

— Господи! — вигукнув я, коли цей довгий перелік був, нарешті, завершений, — мабуть, ця людина родилася в сорочці. Та, можливо, він нещасливий у коханні?

— У цьому саме він найщасливіший, — відповіла міс Маннерс, наречена Скрупа, з якою я розмовляв, — мені говорили, що він заручений з наймилішою, найвродливішою і найрозумнішою дівчиною в усій Англії, і що вони обожнюють одне одного.

— Господи! — повторив я, — дивно, чому доля така щедра до лорда Регнолля і його коханої?

Згодом мені судилося дізнатися це…

Коли наступного ранку мені запропонували оглянути примітні місця Регнолль-Кестля, я охоче погодився.

Проте мені цікавіше за все було побачити, якщо випаде нагода, самого лорда Регнолля, оскільки всі перераховані позитивні якості його справили на мене, бідного колоніста, вельми сильне враження.

Часто стикаючись у житті з демонами в людській подобі, я ніколи не зустрічав ангелів, принаймні чоловічої статі.

Окрім того, могла випасти нагода побачити наречену лорда, яку, як я дізнався, звали міс Хольмс.

Отже, ніщо не могло надати мені більшого задоволення, ніж відвідини цього замку.

Був уже грудень; стояла тиха морозна погода.

Коли ми приїхали в Регнолль-Кестль, Скрупові повідомили, що лорд Регнолль (з яким він був добре знайомий) стріляє десь у парку, але що містер Скруп може показати своєму другові замок. Ми ввійшли втрьох, оскільки з нами була міс Маннерс, яка привезла нас у своїй колясці, запряженій поні. Сторож передав нас біля головного входу чоловікові, якого він назвав містер Саведж, шепнувши мені, що це особистий слуга його ясновельможності.

Це ім’я абсолютно не відповідало зовнішності його власника14. Він здавався мені переодягнутим герцогом, оскільки я уявляв собі герцогів, але ніколи не бачив жодного.

Його вбрання — на ньому був чорний вранішній костюм — було бездоганне; манери вишукані, чемність межувала з іронією з відтінком прихованого гонору. Він був красивий зі своїм тонким носом і сміливими яструбиними очима. Років йому було, можливо, тридцять п’ять-сорок, і манера, з якою він відібрав у мене палицю і капелюх, виказувала рішучий характер. Мабуть, він вважав