Сини Великої Ведмедиці - Лізелотта Вельскопф-Генріх
— Ти не можеш примусити мене, Четансапо. Я піду своїм шляхом і візьму з собою намети Ведмежого братства, навіть коли мені доведеться змусити їх до цього зброєю. Хуг.
— Токай-іхто, ти син зрадника. Ми втратили свою землю, бо твій батько зрадив нас. Якщо ти хочеш бути воїном і вождем, то борись, коли ж ти не хочеш боротись…
Токай-іхто встав.
— Ти розмовляєш зі мною так, — сказав він, — як розмовляв Шонка. Я син зрадника, і ти можеш вбити мене тоді, коли я вже зроблю те, що мушу зробити для чоловіків, жінок і дітей Ведмежого братства. Але не раніше. Токай-іхто не можна примусити.
Четансапа й собі спробував було підвестися, але впав.
— Токай-іхто! — хрипко сказав він. — Ти сам не знаєш, чого хочеш. Десять зим і літ ти прожив з Маттотаупою у вигнанні і не жалкував за тим. Прерії були тоді ще вільні. Тепер уатшітшун є нашими володарями, і ти мусиш ховатися, як загнаний звір. Ти хочеш переховуватися з жінками та дітьми, шукаючи притулку в печерах і скелях, поки вони не перестріляють усіх вас. Тепер я знаю це життя. Я не хочу більше жити, а проте лишаюсь воїном. Те, що ти кажеш, — мрія, і вона не гідна вождя. Ось глянь на мої гнійні рани, на мою кров. Сьогодні прийдуть сюди койоти, які вбили мене. Убий їх і склич наших чоловіків! Або йди геть з мого намету! Для боягузів тут нема місця.
— Це вирішить рада.
— Рада! Зрадники, які допустили, щоб зруйнували твій намет! А втім, поклич їх, щоб познайомитися з ними! Поклич! Якщо ти не підеш добровільно, то вони самі покажуть тобі дорогу звідси. Але Гавандшіта розмовляв з духами. Він скличе на боротьбу наших молодих воїнів! — Четансапа відвернув голову. З його рота збігала червона цівка.
Токай-іхто подав знак Монгшонгші та Уїноні. Вони підійшли до постелі Четансапи і заходились лікувати його цілющими травами та перев'язувати рани.
Коли про хворого подбали, Монгшонгша, що вся тремтіла, не відходила від постелі чоловіка.
— Він мусить іти геть, — сказала вона тихо, — якщо прийде Шонка, то зараз же вб'ють його. Ми повинні віднести його назад у скелі.
— Четансапа залишиться в наметі, — рішуче заперечила Уїнона. — Без допомоги він умре ще сьогодні вночі. Він прийшов і сам сказав, що більше не ховатиметься.
— Геть, — повторила Гнучка Верба, раптом розпалившись від страху. — Шонка погрожував мені, що вони вб'ють не тільки його, а вб'ють і Гапеду, мого єдиного сина, коли знайдуть тут Четансапу.
Токай-іхто підійшов до жінок.
— Поки я тут, Шонка не вб'є жодної дитини. Уїнона має рацію. Четансапа залишиться, як і сам хотів. Хуг.
Поранений кинув на вождя короткий похмурий погляд, та не сказав нічого.
Токай-іхто пішов до вогнища, але не сів. Гарячка палила його, і йому було важко зберігати ясність думки. Здавалось, він і сам ось-ось звалиться, як Четансапа. Вороги Ведмежого братства домоглися свого: Токай-іхто і Четансапа, двоє безстрашних воїнів, були тепер наче підбита дичина. Чапа, наймудріший з усіх, втомлено прихилився до жердини намету, поринувши в безнадійні мрії. І серед інших чоловіків, сповнених страху перед зброєю Шонки, теж не було єдності. Хто ж їх скличе? Часу лишалось дуже мало. Скоро, певно, прийде Шонка. Хто ж зрозуміє задум і план Токай-іхто, коли навіть найближчі друзі покинули його?
— Токай-іхто! — Уїнона стала перед братом. Вона простягла йому маленьку торбинку із запашним зіллям. — Поїж цього зілля, воно подолає дух твоєї хвороби. І дозволь мені сказати про мій намір. Ти, як вождь, можеш схвалити або заперечити його.
— Що ти збираєшся робити?
— Люди в усіх наметах повинні скласти майно, щоб ще сьогодні вночі вирушити з резервації. Я обійду всі намети і дам знати жінкам. Ми підемо за тобою, ти маєш рацію, і ми зробимо так, як ти сказав.
— Іди, Уїнона. Ти допоможеш Ведмежому братству прокласти шлях до нового життя. В тобі живе мудрий дух. Ти розумієш більше, ніж воїни.
Дівчина, не гаючись, вийшла з намету.
— Де Гапеда? — стиха пробурмотіла Монгшонгша. — Вже настала ніч. Де він подівся?
Токай-іхто почув її слова. Його й самого дивувало, що хлопець досі не повернувся до батьківського намету, хоча дакоти не мали звички увечері шукати хлопців його віку. Хто прожив одинадцять зим, той сам знає, де йому спати, — в батьківському тіпі чи в сусіда. Але до схід сонця хлопець, свіжий і бадьорий, мусив обов'язково повернутись додому. Та сьогодні здавалося дивним, що хлопець не виявляв цікавості до повернення Токай-іхто і не показувався в наметі. Адже ж він бачив, як вождь повернувся до табору і разом з Уїноною та Бобром увійшов до тіпі Четансапи.
Токай-іхто швидко розгорнув велику шкуру грізлі і взяв убір з орлиних пер, який йому показувала Уїнона. Він надів його на голову разом з довгими китицями з таких самих орлиних пер. Це була прикраса, на яку зазіхали Червоний Лис і Джекман, але вона не потрапила до їхніх рук. Токай-іхто вирішив з'явитися перед чоловіками Ведмежого братства в уборі вождя.
Чапа випустив жердину і з похиленою головою поволі підійшов до вогнища.
— Токай-іхто, — почав він, затинаючись. — Уїнона хоче відвідати усі намети. Отже, також і мій намет. В матері, моїй матері, живе злий дух, що дедалі все більше й більше шаленіє. Я боюсь, щоб цей дух не накинувся на Уїнону.
— Це може статись. Але Уїнона не боїться.
— Я піду і спробую
