Сокіл і Ластівка - Борис Акунін

— Ідіть до біса! Якщо так, накажу помістити вас під замок.

Втрутилася Летиція:

— Без свіжого повітря пацієнт помре. Тим паче, в кайданах. Це я вам кажу як лікар.

Дезессар пхикнув:

— Теж мені лікар!

Однак замислився, а потім, певно, згадавши уроки дворянських манер, підняв підборіддя і поважно оголосив:

— Дивіться ж, мілорде. Я вам вірю. Але пам'ятайте: честь втратити легко, а повернути неможливо.

— Свого часу я дійшов саме такого висновку, — зазначив полонений, приємно здивований. — Можливо, ваш кальвадос не такий вже й гнилий, мсьє.

Сіпнувши плечем на знак того, що з нього досить дурниць, Дезессар повернувся до виходу, але на прощання кинув:

— А як прибудемо в Форт-Рояль, вартового ззовні я все ж поставлю.

Розділ п’ятнадцятий

Форт-Рояль

Ми пливли всю ніч і потім ще цілий день. Води тут були спокійні, тому оглядатися не було чого.

У вечірніх сутінках «Ластівка» увійшла до великої бухти, яку захищала потужна фортеця, споруджена на мисі. Вогні невеликого міста світилися у глибині гавані, але якірна стоянка розташовувалася трохи збоку, праворуч від цитаделі. Там ми і стали.

Я бував у Форт-Роялі двічі або тричі. Це головний опорний пункт французької корони в тутешніх морях. Він дуже (зручний для торгівлі й оборони, чудово захищений від ураганів. «Фояльці» (так називають себе місцеві мешканці) щедрі, нахабні і з ранку до вечора ходять напідпитку, при цьому стверджують, що до випивки їх призводить турбота про здоров’я. Через болота, що оточують місто, тут лютує малярія. Ром є буцімто єдиним від неї порятунком. Він направду добрий, мартинікський ром, я ціную його навіть вище за ямайський. Правда і те, що ром одного разу врятував Форт-Рояль від знищення.

Це трапилося під час війни з Голландією. Ескадра адмірала і’юйтера прийшла сюди, щоб захопити місто. Кораблі відкрили стрілянину по фортеці, а в місті висадився десант. Але у першому ж складі солдати знайшли діжки, від яких ішов дуже апетитний аромат, і замість того, щоб йти на штурм, всі як один понапивалися. Дивуючись, куди поділися його війська і чому вони не нападають на форт з тилу, адмірал теж приплив у порт — і побачив, що всі півтори тисячі молодчиків полягли, повалені ромом. Голосно лаючись, він наказав вантажити тіла в човни.

У цей час в оточеній фортеці відбувалася військова нарада, на якій було вирішено, що подальша завзятість не має сенсу і треба негайно ретируватися в глиб острова, бо десант ось-ось відріже шляхи відходу. Раптом у порту пролунав галас і розлючені крики — це солдати Рюйтера не хотіли, щоб їх забирали в човни з такої чудової місцини, де залишилося ще багато питва. Та французи уявили, що то ворог іде на штурм, і, покидавши гармати, дременули геть. Вони теж були не зовсім тверезими, бо підтримування бойового духу вимагало постійного підживлення. Кажуть, що багатьом утікачам поспішний відступ нелегко давався, але так чи інакше всі досягли рятівних джунглів. Окрім одного швейцарця, який, стомившись від рому, проспав усю метушню. Прокинувшись наступного ранку, він дуже здивувався, не знайшовши довкола себе ні французів, ні голландців, і став, таким чином, єдиним тріумфатором у цій унікальній баталії, яка ввійшла в історію під назвою «Ромова битва».

Наші матроси зібралися на палубі, по-собачому вдихаючи запахи недалекого берега, звідки вітерець доносив духмяні аромати. Всі розмови були про ром та шльондр. Отець Астольф напучував свою паству, нагадуючи про зарікання і благі обіцянки, які давалися під час плавання. Спільну думку виказав боцман, який поштиво відповів капелану:

— Якби ми не грішили, святий отче, ви залишилися б без роботи і кусня хліба. Ми цього не допустимо, ми вас надто любимо. Правда, хлопці?

Всі схвально загули. Тоді роздосадуваний францисканець завдав удару у відповідь:

— Ще невідомо, чи випустять вас на берег. Капітан казав, що ми тільки поновимо запаси й відразу назад.

Команду охопив смуток.

Причепурений Дезессар, стукаючи по палубі палицею, спустився в шлюпку і вирушив зробити обов’язкові візити: до антильського генерал-губернатора, губернатора острова Мартиніка, коменданта порту Форт-Рояль. Першому треба було передати листи з метрополії, другому — пред’явити корсарський патент і здати іспанських матросів, з третім домовитися про припаси.

Поки ж фрегат стояв під прицілом гармат фортеці, висаджуватися на берег було не можна. Натовп роззяв зібрався на причалі, розглядаючи корабель. Потім потроху розбрівся, а матроси все тіснилися біля борту, вгадуючи, з чим прибуде капітан.

Він повернувся години через три, коли в небі вже сяяли неймовірні південні зірки. На півночі, навіть в ясну ніч, вони холодні і збляклі, ніби з темряви на тебе витріщається сила-силенна голодних щурів. Над Мартинікою ж зоряне небо схоже на мантію доброго чарівника, який укрив усесвіт від бур та негоди.

Моя дівчинка теж чекала на палубі, але з міркувань, прямо протилежних до сподівань екіпажу. Вона — я знаю — хотіла нагадати Дезессарові про його обіцянку не затримуватися в Форт-Роялі. Щойно капітан піднявся трапом, Летиція зробила крок до нього, але тут з-за щогли вигулькнув Гаррі і відсунув її плечем:

— Хвилинку, лікарю. Мені треба погомоніти з ним наодинці.

— Мені теж!

Дезессар перевів погляд з ірландця на неї і суворо сказав:

— Штурман на кораблі важливіший за лікаря. Можете зайти до мене пізніше.

— Обов’язково зайду!

Хтось із матросів, знявши шапку, запитав:

— Перепрошуємо, капітане, а на берег же як?

— Кидайте жереб. Одна зміна до ранку, друга з ранку до вечора. Та врахуйте, бісові діти: хто налигається до нестями — отримає лінів, — докинув він і, взявши під руку Логана, повів його до кают-компанії під трикратне «ура!» радісної команди.

— Ах так?!

Від люті Летиція тупнула ногою і пішла слідом за Дезессаром так швидко, що я ледь не звалився з її плеча.

Ми встали перед зачиненими дверима, з-за яких долітали голоси. Логан шелестів щось нерозбірливе, зате капітан деякі фрази вимовляв голосно — їх же, власне, ми й чули. «Ти в мене не відкрутишся, тварюко, — шепотіла Летиція. — Одна зміна до ранку, друга до вечора! Підступний брехун! Але я тобі влаштую! Я піду до губернатора! Я…»

Тут Дезессар за дверима рявкнув:

— Не міг я їх не відпустити! Так і до бунту недовго. До післязавтрашнього ранку протверезіють — тоді і відправимося. «Логан на моєму боці!» — зраділа дівчинка.

Штурман знову щось тихо сказав, і знову пролунав сердитий вигук Дезессара: