💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Олена
Учора у 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Анна
5 липня 2024 12:37
Джеймс Олiвер просто класний автор книг. І до речі, класний сайт. Молодці
Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Пригодницькі книги » Над Шпрее клубочаться хмари - Юрій Петрович Дольд-Михайлик

Над Шпрее клубочаться хмари - Юрій Петрович Дольд-Михайлик

Читаємо онлайн Над Шпрее клубочаться хмари - Юрій Петрович Дольд-Михайлик
годинник.

— Зараз прибудуть.

В його відповіді, в усьому його вигляді Григорій відчував ворожість. Цей молоденький офіцер явно щось запідозрив. Погляд лейтенанта, спочатку стомлений, став тепер колючим і настороженим, стежить за кожним його кроком.

«Любий, дорогий мій хлопчику! А ти дарма, що дуже юний, а молодець! На твоєму місці я поводився б так само! Навіть більше — відібрав би пістолет, а власника його запроторив у якусь буцегарню. Та якби ти знав, що, виявивши зараз пильність, ти можеш зашкодити нашій спільній справі!.. І як здивуєшся ти, коли я попрошу тебе з’єднати мене з Горенком! От тільки чи зумієш потім тримати язика за зубами?»

— Послухайте, лейтенанте, ви комуніст? — почав було Григорій, та в цей час за вікном спалахнуло світло потужних фар, тінь віконної рами пробігла по кімнаті, і долинув вигук вартового:

— Начальник варти! На вихід!

За кілька хвилин прочинились двері і на порозі з’явився невисокий кремезний майор. З-за його плеча на Григорія дивилось знайоме, з кущуватими бровами, усміхнене обличчя Горенка. Він щось прошепотів майору, той зробив знак лейтенанту, і вони вийшли, залишивши Григорія наодинці з полковником.

— Здоров… як тебе, Гонта? Що ж, теж козарлюга непоганий! — Горенко обійняв Григорія. — Загнав ти мене вкрай! Ледве встиг… Марія затрималась через бійку в ресторані, не так давно добігла. Хотів вислати до тебе когось молодшого, та закортіло побачитись. Стільки ж минуло часу! Ну, як ти?

— Товаришу полковник, я мушу негайно їхати! Я тут уже хвилин з п’ятнадцять. Боюсь, моїм головорізам це здасться підозрілим. Марія все розповіла вам про затриманого?

Горенко відразу заквапився:

— Все. Тоді слухай: забирай свого Больмана. Так, мабуть, буде краще. Дізнаємось про його зв’язки — недаремно ж він швендяє в нашу зону! Цей томик Ґете передаси Домантовичу. Знайди спосіб. Справа в тому, що Марія звалилась — певно, грип! — а шифр треба передати негайно. Запам’ятай: балада «Корінфська наречена». Ключ в обкладинці. Себастьяну скажи, щоб його не турбувало зникнення Марії, поясниш, у чому річ, а то зніме галас. Ну, здається, все… Бережи себе! Ага, перекажи ще Домантовичу, що знайшлася його сестра. Він її розшукував… А тепер щасти тобі! Їдь у лікарню і забирай свого Больмана.

Пригашені вогні сплячого міста промайнули востаннє і залишилися позаду — їх поглинула ніч. Знову безкрая стрічка шосе, вихоплені світлом фар придорожні показники та кілометрові стовпи. За спиною — стогін Больмана і посвистування рудого. Тепер це вже бадьорий свист.

— А непогано ми їх ошукали. — Свист урвався. — Признатися, почував себе препогано, особливо там, біля караулки. Ну, думаю, все… А тут ще і вас довго немає. Сидів, наче на голках.

— Розводящого чекав. Він перевіряв пости.

— А хто ці двоє, що приїхали машиною?

— Гаразд і не добрав. Одного лейтенант повів чомусь до складів, другий копирсався в якихось паперах.

Похмурий водій під час цієї розмови двічі покосився на Григорія.

«Чого це він? — подумав Гончаренко. — Щось запідозрив?» Та, перебравши в пам’яті події ночі, відкинув таке припущення.

— Еге ж… — вів своєї рудий, — усе вийшло якнайкраще. А то б не минути Сибіру…

— І запав тобі в тямки цей Сибір! Що ти, сморчок, про нього знаєш? Сибір — це…

Похмурий замовк.

— Що «це»? — не вгавав рудий.

— А так… Тайга, просторінь, привілля для душі…

— Бували там? — запитав Григорій.

— Бував… — зітхнув водій і ще дужче натиснув на акселератор, даючи зрозуміти, що розмову закінчено.

Далі їхали мовчки. Зрідка траплялися зустрічні машини, і тоді дощові краплі, що тремтіли на вітровому склі, спалахували, наче дрібні іскорки.

«Ось і скінчилося моє відрядження… — з сумом думав Григорій, дивлячись на набігаючі околиці Берліна. — Якби не ці двоє, було б щось схоже на вихідний день…»

Світло фар упало на великий білий щит з чорними літерами. На ньому чотирма мовами напис: «Ви в’їжджаєте в американський сектор. Носити зброю в неробочий час заборонено. Підкоряйтесь правилам…» Далі Григорій не читав.

Починались будні.

РОЗДІЛ П'ЯТИЙ
Голос з небуття

Двері закрилися, наче віко труни. Двоє чоловіків, старший і молодший, у цілковитій розгубленості зупинилися посеред кімнати. Неймовірно моторошною була невідповідність між тим, що сталося, і непорушним спокоєм звичних речей, їх затишком. Як завжди, вбирала очі картата скатертина на овальному столі, м’якими складками, аж до підлоги, спадали такі ж картаті штори, а на широкій тахті, з такими зручними западинками, поруч подушки лежала розгорнута книга.

— Прочини вікно! — сказав старший і важко впав на присунуте до столу крісло. Схопившись руками за бильця, він застиг у неприродно напруженій позі вкрай стомленої людини, неспроможної вже на найменше зусилля, навіть порух, щоб вмоститися зручніше.

— Надворі прохолодно, досить самої кватирки, — заперечив молодший. — А тобі краще лягти і випити чогось гарячого. Хочеш, зігрію кави?

Не чекаючи на відповідь, молодший присів навпочіпки біля буфета, розкрив дверцята і помацав рукою по полицях. Його втуплені в одну точку очі не бачили предметів, яких торкалися пальці, і він здригнувся, мов від укусу, коли відчув дотик металевої поверхні. Синя, з нікельованою кришкою кавниця дивилася на нього очицями білих невигадливих квітів, про щось нагадуючи.

Так, кава… їм обом треба зігрітись… А потім лягти, швидше лягти…

Відгуки про книгу Над Шпрее клубочаться хмари - Юрій Петрович Дольд-Михайлик (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: