Піонери або Біля витоків Саскуеханни - Джеймс Фенімор Купер

— А я думаю, — мовив лісоруб, — що в цьому озері вистачить води для найбільшого в світі кита. Що ж до сосон, то тут, запевняю вас, я трохи тямлю. Доводилося мені рубати такі сосни, які вам і не снилися. Бачиш, Бенні, оту стару сосну, що росте в розколині на Горі Видива? Он місяць якраз над її верхівкою. Так-от, якби ту сосну опустити на дно в найглибшій частині озера, то найбільший корабель пройшов би над нею| не зачепивши навіть жодної гілочки.

— А чи ти бачив коли-небудь справжній корабель, друже Кербі? — зареготав колишній стюард. — Бачив? Чи що-небудь узагалі, крім тих жалюгідних шкаралупок на озері?

— Авжеж! — твердо відповів лісоруб. — Я бачив і не брешу.

— А бачив ти коли-небудь, містере Кербі, справжній британський корабель? Лінійний корабель? Де ж це тобі, дозволь запитати, доводилося бачити справжній корабель, з ахтерштевнем і форштевнем, шкафутом і люками, трапами, ватервейсами, ютом і баком? Скажи мені, чоловіче, якщо можеш, де тобі доводилося бачити правильно побудований корабель з повним оснащенням?

Товариство було приголомшене цією зливою запитань, а Річард пізніше любив повторювати: «Шкода, що Бенджамін неписьменний, а то б з нього вийшов блискучий офіцер британського флоту. Не дивно, що англійці легко перемогли на морі французів, коли навіть простий матрос знає все про побудову судна».

Але Біллі Кербі був чоловік хоробрий, та й не міг він дозволити, щоб чужинець узяв гору. Отож він зірвався йа рівні, коли управитель замовк, і як стій врубав йому:

— Де я бачив? Та хоч би на Північній річці чи на озері Шамплен. Там, друже, ходять такі шлюпи, що можуть позмагатися з будь-яким кораблем короля Георга. Щогли в них дев'яносто футів заввишки, з доброї корабельної сосни, яку я сам рубав у штаті Вермонт. От якби я був капітаном на нашому річковому шлюпі, а ти — капітаном на своїй хваленій «Бовдурцеї», ми б іще подивилися, в кого шкура міцніша — у янкі чи в англійця.

Бенджамін так зареготав, що аж від горбів, які були від місця риболовлі принаймні на відстані півмилі, вернулася назад гучна луна, — можна було подумати, що там, у гірських лісах, оселилася юрба глузливих демонів.

— Спустімося на берег, — прошепотів Мармедюк, — бо вони, чого доброго, ще й поб'ються. Бенджамін — страшенний хвалько і ні перед ким не поступиться, а Біллі Кербі, хоч і добродушної вдачі, як справжній син лісів гадає, що один американець вартий шістьох англійців. Як це Дік мовчить — тут така чудова нагода поговорити про все велике!

Поява судді та обох дівчат якщо й не примирила супротивні сторони, то, принаймні, поклала край воєнним діям. За вказівками Джонса рибалки наготувалися спустити на воду човен, у якому на кормі лежав великий невід. Річард почав був дорікати новоприбулим за спізнення, але зрештою пристрасті вщухли й запанував мир, лагідний і ясний, ніби тиша, що оповивала ці чудові води, у яких рибалки мали намір викрасти найцінніший їхній скарб.

Стало так темно, що там, де не сягало світло багаття, вже нічого не можна було розгледіти. Вода видніла лиш при самому березі; вона блищала, коли по ній починали танцювати химерними червоними рисками відблиски полум'я. Між хмарами світилися дві-три зірки, а вогники селища ледь-ледь миготіли, наче були далеко-далеко звідси. Часом, коли розгорявся вогонь або світлішав обрій, можна було розрізнити обриси гір на протилежному боці озера, але їхня широка тінь лягала на воду, і темрява тут здавалася ще густішою.

Бенджамін Помпа звичайно виконував обов'язки стернового і закидав невід, якщо за це діло не брався сам шериф. Веслували Біллі Кербі та якийсь хлопець, набагато слабший за нього, а решта повинна була тримати мотузки невода. Коли все було готове, Річард наказав «відчалювати».

Елізабет стежила, як човен швидко віддаляється від берега, і незабаром лише по сплесках весел можна було здогадатися, що він ще рухається. Рибалки зберігали повну тишу, щоб, як пояснив Річард, «не злякати рибу: вона зараз на невеликій глибині й підійде на світло, коли її не сполохати криками».

Чувся тільки хрипкий голос Бенджаміна, який командував: «правий борт», «лівий борт» або «разом, хлопці». Тривало це довгенько. Бенджамін пишався своїм умінням закидати невід, і треба сказати, що від цього справді залежав успіх усього діла. Нарешті гучний сплеск дерев'яної дошки, яка правила за поплавець, і вигук Бенджаміна «готово!» сповістили, що човен повертається до берега. Річард схопив головешку й побіг до того місця, куди мав причалити човен.

— Веслуйте на сквайра, хлопці, — мовив управитель, — і ми подивимось, що водиться в цій калюжі.

Тепер чулися часті удари весел і шурхотіння мотузки, яку попускали з човна. Невдовзі човен потрапив у коло світла, а через хвилину й причалив. Кілька нетерплячих рук ухопилося за мотузку, й рибалки почали повільно витягати сіть. Річард стояв у центрі й керував роботою. Суддя разом з молоддю милувався видовищем.

Тепер почався жвавий обмін думками: хто запевняв, що невід легкий, мов пір'їнка, а хто, навпаки, твердив, що він важкий, ніби в нього повно накидали колод. Шериф вирішиз перевірити сам і потяг спочатку за один кінець, потім за другий.

— Слухай, Бенджаміне! — вигукнув він після першої спроби. — Ти погано закинув сіть. Я міг би витягти її одним мізинцем — мотузка зовсім не натягнута.

— Мабуть, вам кортить спіймати кита, сквайре? — відказав управитель. — Якщо невід порожній, значить, у цьому озері водяться чорти, а не риба, бо я зробив усе як слід.

Річард переконався у своїй помилці, коли побачив, як Біллі Кербі, відхилившись назад усім своїм велетенським тілом і напруживши могутні м'язи, щосили тягне сіть. Шериф замовк і прожогом кинувся до другого кінця мотузки.

— Бачу поплавці! — вигукнув він. — Тягніть, хлопці, до берега, до берега!

Зачувши цей підбадьорливий крик, Елізабет напружила зір і побачила дві дошки, що виринули з пітьми. Тим часом рибалки зблизилися, й невід перетворився ніби на великий довгий мішок. Річард безугавно підохочував рибалок:

— Тепер пора, хлопці! Витягайте на берег, і все, що є у неводі, — наше! Витягайте!

— Витягай! — луною відгукнувся Бенджамін. — Ура! Гей, раз, узяли, ще раз, гей!

— Витягай! — горлав Кербі, працюючи так завзято, що заднім лишалося тільки підхоплювати з його рук мотузку.

— Тягни поплавець! — гукнув управитель.

— Тягни поплавець! — відгукнувся Кербі з другого боку. Тут над водою з'явився напівкруглий обід із маленьких кульок — він утримував сіть у вертикальному положенні. Півколо поступово звужувалося, вже видно було мішок-невід, у