Піонери або Біля витоків Саскуеханни - Джеймс Фенімор Купер
Серед мисливців був і Біллі Кербі: озброєний старим мушкетом, він знай заряджав його, стріляв, не цілячись, угору і радісно кричав, коли голуб падав йому до ніг чи просто на нього самого. Зачувши слова Натті, лісоруб розохотився відповісти йому.
— А, це знов Шкіряна Панчоха! — вигукнув він. — Що ти рюмсаєш через якихось там кількох птахів? Якби тобі доводилося, як от мені, двічі або й тричі пересівати пшеницю через тих клятих голубів, то ти не став би над ними плакати! Ура, хлопці! Бий їх, щоб аж пір'я сипалося! Це, старий, веселіше, ніж стріляти в голову індички.
— Для тебе, може, й веселіше, Біллі Кербі! — обурено вигукнув старий мисливець. — Для тебе і для всіх тих, хто не вміє ні зарядити рушницю, ні прицілитись як слід. Ганьба стріляти в зграю голубів: справжній мисливець ніколи такого не робитиме! Либонь, ніхто з вас не зможе вибрати собі одну птицю і збити її. Звісно, немає нічого поганого в тому, що людині забаглося голуб'ятини, — але вбивати двадцять, щоб з'їсти одного! Ні, коли мені потрібен голуб, я йду в ліс, виберу, який мені до вподоби, й підстрелю, не зачепивши і пір'їнки на іншій птасі, хоч би на тому дереві їх сто сиділо. А тобі такого не зробити, Біллі Кербі, і не пробуй навіть!
— Що ти там мелеш, старий недогризку! Ах ти, порохнявий пень! — вилаявся лісоруб. — Щось ти розбазікався, відколи влучив у ту індичку! Але ось летить голуб, — дивись, як я його зіб'ю!
Від зграї справді відбився один птах — сполоханий безперервною стріляниною, він летів просто туди, де стояли суперники, із свистом розтинаючи повітря. Лісоруб спустив курок, але схибив — голуб пролетів над самісінькою його головою. А Натті, не поспішаючи, вибрав мить, коли зляканий голуб почав спускатися до озера, тоді швидко підвів рушницю й вистрелив. Чи то випадок йому допоміг, чи то його високе стрілецьке мистецтво, але голуб перекинувся в повітрі і впав з перебитим крилом у воду. Собаки Натті кинулися в озеро, й через кілька хвилин подруга Гектора принесла в зубах птицю, ще живу.
Чутка про цей дивовижний постріл швидко обійшла всіх мисливців, і вони скупчилися навколо Шкіряної Панчохи.
— Це правда? — запитав Едвардс. — Ти з першого пострілу влучив у голуба на льоту?
— Хіба я не влучав у гагар, що пірнають із швидкістю блискавки? — відповів мисливець. — Куди краще вбити одного птаха, котрий тобі потрібен, ніж отак безсоромно па-дити в зграю, витрачаючи порох і свинець! Але я прийшов сюди по одного голуба, — ви знаєте, містере О лівер, нащо мені дрібна дичина, — а тепер здобув його і йду звідси, бо не можу дивитися на це побоїще. Адже й найменші істоти створені на користь людині, а не для безглуздого нищення.
— Ти добре сказав, Шкіряна Панчохо, — підтримав його Мармедюк, — і я починаю думати, що час уже покласти край цій жорстокій забаві.
— Покладіть край вашим порубам, судде. Хіба птиця лісова, та й самі ліси — не божі створіння? Користуйтеся лісами, але не винищуйте їх. Хіба ліси створені не для того, щоб давати притулок звірові й птиці і щоб людина, якій потрібне м'ясо, шкури, пір'я, усе це могла там знайти? Я йду додому із своєю здобиччю і не хочу торкатися до тих бідолашних створінь, що валяються тут на землі. Вони дивляться на мене так, ніби хочуть щось сказати, от тільки розмовляти не вміють.
Сказавши це, Шкіряна Панчоха завдав на плече рушницю і, обережно минаючи поранених птахів, подався через рівнину, Собаки побігли за ним. Незабаром він щез у чагарнику на березі озера.
Коли напучення Натті справили якесь враження на суддю, то Річард мовби нічого й не чув. Він скористався з того, що майже всі мисливці зібралися докупи, і виклав свій план спільної атаки на птахів. Тоді вишикував стрільців у бойовий порядок і наказав чекати сигналу.
— Стійте, хлопці, й чекайте! — мовив Бенджамін, який виконував обов'язки ад'ютанта при головнокомандувачеві. — А коли сквайр Джонс дасть сигнал стріляти, паліть усім бортом. Цільтесь нижче, і ви пустите на дно всю зграю.
— Аякже, цілитись нижче! — загорлав Біллі Кербі. — Не слухайте того старого бовдура! Якщо візьмемо нижче, то влучимо хіба що в пеньки, а не в голубів.
— Що ти в цьому тямиш, телепню! — вигукнув Бенджамін роздратовано, що аж ніяк не личило офіцерові перед вирішальною битвою. — Що ти розумієш, чудовисько лісове? Хіба я не плавав на борту «Боадіцеї» п'ять років? Хіба не чув, як капітан наказував ціляти нижче, щоб пробити корпус ворожого судна? Не стріляйте, хлопці, ждіть сигналу!
Тут почувся начальницький голос Річарда, який закликав мисливців до уваги, і галас та сміх ураз припинився.
Над Темплтонською долиною того ранку пролетіло, певно, вже з кілька мільйонів голубів, але тепер наближалася найбільша зграя. Суцільна сиза хмара покрила все небо у міжгір'ї, і годі було побачити бодай край її над південними горбами. Авангард цієї живої колони утворював майже пряму лінію — так рівно летіли передні птахи. Навіть Мармедюк забув про слова Шкіряної Панчохи й теж прицілився, як і всі.
— Вогонь! — заволав шериф і підніс жарину до запалу гарматки.
Оскільки половина заряду випала з пошкодженої казенної частини, то рушничний залп пролунав раніше, ніж гарматний постріл.
Зграя розсипалася, птахи у відчаї кидалися на всі боки, але ось кілька вожаків звернули до селища, й сотні тисяч полетіли за ними, лишивши ворогам східну частину долини.
— Перемога! — вигукнув Річард. — Перемога! Вороги втекли з поля битви!
— Не зовсім так, — спинив його Мармедюк, — поле вкрите їхніми тілами, і я, так само як Шкіряна Панчоха, бачу очі цих невинних створінь. Половина їх ще жива, вони повертають до мене голови й дивляться… Гадаю, Діку, пора вже кінчати полювання, якщо це можна назвати полюванням.
