Таємниця гірського озера - Вахтанг Степанович Ананян

— У таких справах тебе, Сето, ніхто не замінить, — додав Камо. — Давай же не будемо ворогувати! — І він простяг Сето руку.

Вогник, прихований у глибині серця Сето, раптом розгорівся, яскраво запалав, і його промені пробились назовні, тепло освітивши лице хлопця. Він одразу відчув себе іншим і, потиснувши руку Камо, кинув йому до ніг свій лук і стріли:

— Ось, беріть, більше не воюватиму, — сказав він з почуттям.

Це побачив Арто. Щаслива, добра посмішка засяяла на його обличчі. Він підбіг до Камо і теж віддав йому свій лук.

Хлопці й Асмік по черзі потиснули руки Сето і Арто. Тепле, приємне почуття охопило всіх.

— Ось так, тепер ми стали ще сильніші, тепер побачиш, що ми можемо зробити, ми, юні натуралісти! — вигукнув Камо, обнімаючи Сето.

В цю хвилину з пташника стрімголов вибіг Грикор.

— Дорогі мої, останні шкаралупки потріскались! Пташенятка вилуплюються всіх кольорів, ну, просто, як солдати — батальйонами! — кричав він, підстрибуючи на одній нозі.— Великі, маленькі, жовтенькі, рябенькі, так і валять… Хо-хо-хо! От так квочки залізні: всю землю курчатами заповнили! — і, так само витанцьовуючи на одній нозі, Грикор повернувся на ферму.

Асмік і хлопці поспішили за ним. Разом з ними зайшли і Сето з братом. Сето вперше заходив на ферму не як ворот, а як друг.

Вражений великою кількістю пташенят, він прошепотів:

— Справді, як багато, і які вони хороші, ці пташенятка нашої ферми!

Прокинувшись на світанку, Сето відчув, що серце його сповнене якоїсь особливої радості. Незрозумілого тягаря, що раніш турбував його рамками, як не було.

«В чому справа, що сталося зі мною? Чому мені так радісно?..» подумав Сето і раптом, згадавши, стрімголов зіскочив з ліжка.

— Спізнився, нані, скоріше! — підганяв він матір.

— Ти що, косити йдеш? — здивувалась матір.

— Чому ж би й ні? Чим я гірший від Грикора? Скоріше, нані, дай хліба шматок!

Загорнувши в папір сніданок, Сето взяв косу і побіг.

З веселим гомоном виходили з села озброєні косами групи колгоспників і спускались до озера Гіллі, де простяглися темнозелені поля люцерни і конюшини. Лагідний ранковий вітерець ласкаво колихав верхівки густих високих трав, і серця людей сповнювались радістю. Землі, що лежали біля озера, легко було зрошувати — не те, що на горі.

Голова колгоспу Баграт догнав косарів. Він їхав верхи білим конем.

Помітивши голову, Сето знітився, соромлячись глянути на нього.

Притримавши коня, Баграт лагідно спитав хлопця:

— Косити йдеш, Сето?

— Так, товаришу Баграт, — не підводячи голови, відповів Сето.

— Молодець! Ну, що було, те було. Хто старе згадає… Мені Асмік про все розповіла, — по-батьківськи лагідно сказав Баграт.

Проте, відчувши, що хлопця пригнічує його присутність, Баграт від’їхав. Розшукавши в натовпі бригадира, він сказав:

— Овсепе, як видно з усього, Сето вирішив свої гріхи загладити. Обходься з ним ласкаво. Скажи про те всім членам своєї бригади… Зрозумів?

— Якщо слабку струну зачепимо, добре працюватиме, хлопець міцний, — добродушно всміхнувся Овсеп.

…Коли через три тижні в правлінні колгоспу обговорювалось питання про преміювання кращих косарів, Баграт запропонував преміювати і Сето.

— Але ж у нього всього тільки тридцять шість трудоднів, за що ж йому премію давати? — спитав один з косарів.

Бригадир Овсеп, який брав участь у нараді, заступився за Сето:

— За цей час у моїй бригаді ніхто не накосив стільки, скільки Сето. В поле виходив раніше від усіх, повертався пізніше від усіх. Завжди серйозний, ні з ким не жартує, ні на кого очей не зведе… Навіть матір повчає. Я кілька разів чув, як він пошепки докоряв їй: «Сором, нані! Що люди скажуть!»

— От за таку роботу йому і треба черевики дати, — рішуче сказав Баграт.

Другого дня в полі під час обіду вручали премії кращим косарям бригади Овсепа. Сето був дуже здивований, почувши своє прізвище.

— Тут якась помилка, товаришу бригадир, — зніяковів він. — Я ніякої премії не заслужив.

— Ніякої помилки. Одержуй свою премію і працюй так, як працював у перші дні.

Сето, однак, не наважувався підійти.

— Дурень, — шепотіла мати, смикаючи його за рукав, — іди бери! Ті, що одержують, не краще за тебе працювали.

Сето суворо глянув на матір і нерішуче підійшов до бригадира. Взявши черевики, він з почуттям сказав:

— Беру, та тільки в рахунок майбутньої роботи!

Того ж дня увечері Камо з товаришами прийшли до Сето і поздоровили його з нагородою. Сето так схвилювався, що не міг вимовити й слова. Серпе його радісно билося, коли він згадував, що до нього всі добре ставляться і що він, як і всі, є учасником спільної праці.

Секретар райкому комсомолу якось запитав у голови колгоспу:

— Товаришу Баграт, чому ви не преміюєте наших юних натуралістів? Чому доярка одержує у вас премію, а ті, хто ферму організував чи старовинний напис знайшов, не одержують?

Правду кажучи, я навіть не знаю, чи можна їм давати за де премію, — здивувавшись, відповів голова. — Ми преміюємо тих, хто перевиконує встановлені норми. А чи вкладається в будь-які норми організація птахоферми чи знахідка кам’яної статуї «водяного бога»? Не вкладається, таких норм нема.

Секретар райкому посміхнувся:

— Звичайно, але те, що