Таємниця гірського озера - Вахтанг Степанович Ананян

— Ти не зважай, що дядько Баграт суворий, — втрутилась Асмік, — у нього серце добре. Поводитимешся добре — простить.

— Але ж я хуліган! — іронічно сказав Сето. — Як же я можу не робити дурниць?

— Кинь жарти, просто скажи: для чого ти це робиш?

— Для чого? На зло вам! Навіщо ви мене в школі осоромили?

— За що ж ти злишся? Винен був, тобі про це сказали, а інакше не могли ми зробити.

Тут, читачу, я змушений розповісти про той випадок з Сето, після якого він перестав дружити з товаришами.

Це було ще в сьомому класі. Тоді Сето сидів на одній парті з Арменом, і всі в школі знали, що вони відмінники. Знали й те, що частіше від них ніхто не ходить у шкільну бібліотеку.

Одного разу Сето одержав нову, в красивій обкладинці, товсту книгу Ферсмана «Цікава мінералогія». Бібліотекар Геворк кілька разів просив Сето повернути книгу, але той не приносив. Який чудовий світ відкрила йому ця книга! З раннього дитинства Сето захоплювався всілякими камінцями різних кольорів і видів. Він усе мріяв відшукати в торах, що оточують село Лчаван, дорогоцінні мінерали. Не може бути, щоб у горах Далі-Дагу не було таких мінералів. А в цій книзі про мінерали розповідались найдивовижніші речі. Скільки довгих вечорів просидів хлопець при світлі лампи над цією хорошою, розумною книгою!.. Як же було йому розлучитися з тим, з чим так здружився?

Нарешті, після багатьох нагадувань, Сето книгу приніс.

В той час, коли Сето прийшов до бібліотеки, Геворк видавав книги першокласникам. Було шумно, діти юрмились біля столу з книгами.

Бібліотекар попросив Сето залишити книгу на столі, а за другою прийти іншим разом. Сето поклав книгу на стіл і, сам не знаючи, як і чому, непомітно знову взяв її і сховав під куртку.

А тепер додому! Тепер уже ніхто, здавалось йому, не зможе розлучити його з цим незамінимим другом. Хлопець поспішав додому. І, прибігши додому, Сето сховав книгу на полиці серед своїх підручників. Відтоді він читав її потайки.

Наступного дня книгу шукали по всій школі, запитували в усіх дітей, а в Сето спитати не могли, тому що він не прийшов до школи.

Тоді Геворк написав записку Сето і попросив Асмік занести її своєму сусідові.

Мати накинулась на дівчинку:

— Який тобі Сето? Хіба я його бачу? Книжку вимагає вчитель! Всі забери! Він зовсім від рук відбився, по господарству допомагати перестав, читає вдень, читає вночі, в сараї, палить гас, вранці вставати не хоче, а він же — найстарший в сім’ї…

Коли Асмік серед інших книг побачила «Цікаву мінералогію», вона сказала:

— Тітко Сона, ось ця книга нам і потрібна, — і взяла її.

— Бери, через неї він зовсім збожеволів…

Ось яким чином Сето набув у школі поганої слави.

Відтоді Сето став іншим: пересів на останню парту, перестав слухати вчителів, на уроках думав про своє, пожвавлюючись лише перед кінцем занять. Після дзвоника він одразу ж зникав.

У селі Сето в цей час не бачили, дома його теж не було. Де хлопчик пропадав — ніхто не знав. Тільки пастухи часом зустрічали його в горах. Що він там робив? Лазив по скелястих стрімчаках. А що його туди тягло — про це він нікому не говорив.

Слова, сказані Камо, були суворі, але справедливі, Проте вони не витверезили Сето, а, навпаки, викликали в його малому серці велике почуття помсти. Його взаємини з колективом настільки розладнались, що навіть оті слова подяки, які йому висловили вчитель і товариші за вдалу знахідку плити з клинописом, не дали його розбурханому почуттю жодного задоволення.

Учнів поведінка Сето обурювала, та, як не дивно, дід Асатур з ними не погоджувався:

— А ідо ви думали? Що у нього немає почуття честі?.. Хіба це жарт— образити людину, та ще й при всіх! Пригадую, на весіллі в сина покійного кума Мукела хтось мисливця Каро назвав, насміхаючись, «брехуном-мисливцем». Кулею в серце було для нього це слово. Вихопив кинджал і, як тигр, кинувся на свого кривдника: «Як він смів мене, та при дівчатах, таким словом назвати!..» Ледве ми забрали в нього кинджал. Ото ж то! В кожної людини честь є, самолюбство. Правда очі коле — це вірно. Та ти краще людину десь на самоті присором, навіть побий, а на людях не виговорюй… Ми, горці, не можемо терпіти образливих слів.

— Дідусю, що ти говориш! — сердився Камо. — Люди дикі вчинки чинили, а тобі це подобається?

— Нехай дикі, та молодецькі! — наполягав на своєму впертий Асатур.

Його ніхто не підтримав. Всі засуджували вчинок Сето. Взаємини між Сето і його товаришами по школі дедалі ставали гірші. їх уже розділяла глибока безодня.

Тепер Сето стояв у роздумі. Дружнє ставлення нещодавніх «ворогів» обеззброїло хлопця.

— Іди, Сето, до нас, у нас зараз стільки різних справ!.. Таких справ — світ здивуємо!.. Всі будуть задоволені тобою, навіть Асмік, яку ти так часто змушуєш плакати, — лагідно сказав Армен.

Асмік доброзичливо всміхнулась.

— Жаль тебе, Сето, ти хлопець гарний, хоробрий… — продовжував Армен.

— Так, — ствердила Асмік, — хоробрість Сето мені дуже подобається: він так спритно лазить по скелях!

Слова дівчини, напевно, зачепили Сето за живе.

— А для чого вам по скелях лазити? — спитав він уже миролюбним тоном.

— Всі знають, що ми знайшли старовинний канал, тепер шукаємо воду. Адже ми юні натуралісти. Ми мусимо піднятися на Чорні скелі, як нещодавно підіймались на Чанчакар, на пасіку диких бджіл, — пояснив Армен. — Ми повинні розкрити таємницю озера Гіллі, таємницю «воріт пекла», дізнатися, хто там стогне.