Таємниця гірського озера - Вахтанг Степанович Ананян

Старий Асатур замість відповіді показав на край одного з нижніх стрімчаків. Звідти виглядала маленька голова з гострими ріжками.

— Чекає, бідна, коли ми, нарешті, підемо. Змучилась від спраги… Ну, ходімо вже! — рішуче ступив дід уперед.

Вони відійшли і сховалися за виступом скелі. Звідси можна було обережно спостерігати за джерелом.

Матері-кози, заспокоївшись, зібрали своїх козенят і повели їх до води. Вгамувавши спрагу і полизавши солі, кози, легко й граціозно підстрибуючи, побігли на гребені гори й зникли.

Старий зупинився, з його великої лисої голови рясними струмками збігав піт. Дід витер його папахою.

Обернувшись до Камо, Армен сказав:

— Твій дід — просто скарб

Дід Асатур, почувши це, пополотнів, у нього затремтіли губи.

— Який скарб? — ледве чутно спитав він.

— Це ми про тебе.

— Про мене? Звідки ж у мене скарб?

— У тебе найбільший скарб, дідусю, — привітно сказав Камо.

Старий збентежився ще більше. «А раптом догадались? Пропав я, пропав!..» з жахом подумав він і неодмінно виказав би себе, коли б Камо не додав:

— Твій скарб, дідусю, це твій характер. А ще те, що ти краще за всіх знаєш природу.

— А, це… ти про такий скарб! — полегшено зітхнув старий. — Це, звичайно, скарб, немалий. — Потім замислився на мить і раптом запитав — А справді, ви ось говорите «скарб», я й подумав: що б ви зробили, коли б знайшли глечик з золотом?

— Я б збудував електростанцію і за її допомогою підняв би воду Севану сюди, на гору, а звідси по каналах спрямував би на поля нашого колгоспу. Як би заколосилися наші посіви!.. Це було б для мене найбільшим щастям, — мріяв Армен.

— Я б купив тисячу породистих телят і тисячу вуликів, збільшив би колгоспну ферму і пасіку, — сказав Грикор,

— А я б передав урядові і попросив би збудувати штук п’ятдесят танків, а мене призначити командиром танкової бригади, — схвильовано відповів Камо.

Хлопчики здивовано помітили, що старого не порадували їхні відповіді, навпакн, він став ще похмурішим.

Повернулись вони в село в доброму настрої. Але в глибині душі кожного лежало щось тяжке, що затьмарювало їхній життєрадісний настрій. До цього часу вони не знайшли води, а страшна посуха тривала…

На початку липня, однак, трапився несподіваний випадок, що відразу позбавив їх цього тягаря. Але про це потім. Поки що ми подивимось: куди це вирушає невгамовний Сето.

Навіть тоді, коли Сето від злості й почуття помсти до Камо пускав стріли в квочок, у глибині душі він не міг не відчувати незадоволення своїми вчинками.

Асмік терпляче зносила всі витівки Сето, але якось після одного наскоку на ферму вона все ж змушена була поскаржитись на нього голові колгоспу:

— Дядьку Баграт, вгамуйте Сето! Весь час вештається навколо ферми, сміється, лає мене…

Баграт викликав до себе Сето.

— Знаєш що? — сказав він, суворо дивлячись на Сето з-під густих брів. — Я не вчитель, в різних методах виховання не розбираюсь і застосовувати їх до тебе не буду. Я людина військова, я знаю одне — дисципліну! Мій метод — ось він! — Баграт стукнув по столу важким кулаком. Як ти гадаєш: є влада у нас и селі? Ану, — звернувся він до секретаря, — напиши прокуророві, що Сето Мартиросян веде боротьбу проти колгоспу. Так, прямо так і напиши… Я цього хлопця так притисну, що він стане іншим…

Однак Асмік, зустрівши голову колгоспу ввечері, попросила його до прокурора не звертатись.

— Ми придумали один спосіб, — сказала вона, — спробуємо його, якщо він допоможе, тоді…

— Добре, — одразу згодився Баграт, — зачекаємо. — І він погладив Асмік то голові.

Другого ж дня Сето, почуваючи, що товариші зовсім одвернулися від нього, із злості і відчаю взяв стріли і пішов до птахоферми. Неохоче пішов за ним його брат.

— Однак, Арто, — підбадьорював його Сето, натягаючи свій лук, — якщо вже під суд, то хоч востаннє душу відведемо.

— Ні, ні, кинь!.. З рук цього діла Асатура ми цілими не вирвемось… — просив його Арто.

— Ну й боягуз же ти!

В цей час на вулиці з’явились Камо. Асмік і Армен.

Сето хотів непомітно втекти, але твердий, владний голос Камо зупинив його:

— Сето, почекай, я хочу тобі дещо сказати.

Сето стояв у нерішучості. Всі свої провини він знав, знав, за що йому доводиться відповідати. «Візьми палицю, — каже вірменське прислів'я, — злодійкуватий собака одразу хвіст підгорне».

— Ну, чого тобі?

— Іди сюди, не бійся, скажу тобі щось важливе.

— Кажи звідти, — сказав Сето і оглянувся: чи не закрито йому шлях до від ступу.

Та не бійся ж ти, не займатиму. Скажу тобі кілька слів, і все… — і, обернувшись до Асмік. Камо шепнув їй: — Спробуємо спосіб Армена

Сето не поворухнувся і знайшов у собі досить мужності, щоб не втекти коли побачив, що Камо сам іде до нього.

По-дружньому поклавши руку на плече Сето, Камо сказав йому тепло:

— Ось що, Сето: давай кинемо воювати.

Сето, який за останній час не чув нічого, крім нарікань, а зараз, похмурий, відчайдушний, готувався стати перед судом, рангом розгубився.

— Ти ж хлопець не позбавлений совісті, продовжував Камо. Заради чого ти робиш дурниці, для чого ти себе губиш?

— Пізно, — сумно відповів Сето. —