Перстень Борджія - Володимир Нефф

нізащо, нехай ніхто не тішиться хибним уявленням, буцімто дні турецького розквіту полічені. Полічені дні лише тих віроломних, шолудивих і розпещених одинаків, які винні в незначному й тимчасовому послабленні турецької могутності, одного з яких, найві–роломнішого, найшолудивішого й найрозпещенішого, я залюбки власними руками викинув з вікна і позбавив цю країну його паралізуючого впливу. Так буде з кожним, хто спробує перешкодити мені виконувати святе завдання, для чого покликав мене своєю незрівнянною мудрістю падишах, завдання знову зробити цей край страшним і нещадним бичем, що карає всі паскудства світу.

Тимчасом як Петр говорив, султан поважно крутив головою на знак згоди й так жахливо шкірився, що дипломати не могли не зрозуміти: усе, що тут мовилося, сказано цілком поважно і що саме цієї миті з гуркотом відкрилася нова сторінка світової історії.

Поки товмачі, які притишено перекладали на вушко отетерілим дипломатам зміст його виступу, доторохтіли своє, Петр трохи помовчав, а тоді повів далі:

— Бо ця надзвичайна імперія була створена передусім для того, щоб навчити всі народи покори й страху й щоб постійно карати їх за бундючність, заздрощі, глупоту й себелюбство, а якщо комусь і здалось, що вона останнім часом забула про цю свою велику місію, хай має на увазі, що йшлося про спокій тимчасовий, як тимчасовим є перепочинок, який дозволяє собі лев перед полюванням. Це все, що я хотів сказати вам у першу чергу, і вимагаю, щоб ці мої слова, які, як вам відомо, є і словами його величності, ви передали своїм правителям.

Закінчивши, Петр низько вклонився султанові і вийшов із зали гідними pas du courtisan.

Саме коли він сідав до нош, якими його мали доставити додому, до чарівної Лейли, до нього підійшов шевальє де ля Прері, прекрасний кавалер, якому чудово пасували мушкетерські вуса.

— Дозвольте привітати вас, ваша високість, з нагородою, а головне, з вашим виступом, — сказав він своєю чудовою французькою мовою, за якою доглядав, що видно з його листа королеві, як за мистецтвом. — Ще ніколи не доводилося мені чути таких сильних, рішучих і мужніх слів. Ви дивитеся на мене, ваша високість, як на чужого, мабуть забувши, що свого часу я мав честь зустрітися з вами при дворі герцога Танкреда у Страмбі — я шевальє де ля Прері, а ви тоді були месьє Кюкан де Кюкан. Ох, де ті часи, і хто б тоді міг подумати, що ви колись так докорінно зміните свої політичні погляди, які тоді, якщо я не помиляюся, були абсолютно гуманістичні.

— Вони гуманістичні й дотепер, — відповів Петр тією ж мовою, яку він засвоїв, що з ним часто–густо траплялося, навіть не знаючи до ладу як; може, коли приятелював з капітаном д’Обере. — Вони гуманістичні й дотепер і нічого в них не змінилося.

Шевальє де ля Прері ледь звів свої гарні, поправлені косметикою брови.

— Ти ба, — сказав він. — Вибачте, будь ласка, мою нетямущість, якщо гуманістична тенденція вашого виступу, в якому ви хочете воскресити криваві часи Мехмеда Завойовника й Селіма Грізного і знову перетворити Османську імперію на страшний і нещадний бич, пройшла повз мою увагу.

— Якщо колись здійсниться давня мрія чеського короля їржі з Подєбрад про об’єднання європейських народів, цей бич стане непотрібним, — відповів Петр. — Але за нинішньої ситуації, коли європейські народи далекі від того, щоб прагнути єдності, і готуються до війни, від неї їх може відвернути лише серйозна небезпека турецької навали. Тому я вважаю за необхідне посилити військову могуть Османської імперії і розбуркати з летаргії, яка охопила її останнім часом.

— Розумію і вибачаюся перед вами, — сказав шевальє де ля Прері. — Але дозволю собі звернути вашу увагу на те, що заміри згаданого вами чеського короля, ім’я якого мені невідоме, були не поодинокими і Європу хотів об’єднати хто попало. Небезпека великої європейської війни, про яку ви казали, виникає саме з того, що пішов з життя наш незабутній король Генріх, убитий кинджалом божевільного, і висока місія об’єднання Європи, виконати яку не довелося нашому королеві, вислизнула із французьких рук і потрапила в чужі, сторонні руки. Об’єднати Європу хоче Святий Отець, хоче Габсбург, швед, голландець, саксонець, бран–денбуржець; але ж зрозуміло, що цю велику історичну місію може здійснити лише й лише Франція. Такою бачу ситуацію я — думка, щоб бич Божий, репрезентований людьми, які носять на головах подушки, — шевальє де ля Прері засміявся, наче цей жарт щойно спав йому на думку, але відразу ж, усвідомивши, що і в Петра на голові подушка, себто тюрбан, споважнів і вибачився: — Oh, pardon. Одне слово, думка, що народ, який харчується лише поганенькою бараниною з рисом, вішає своїм жінкам фіранки на обличчя і поклоняється чорному каменю, має зберегти давні європейські цінності, такі як лицарство, готика і ще не знаю що, видається мені дуже курйозною. А це, безумовно, тому, що ідея ця дуже оригінальна, сильна й незбагненна. A propos, я мав щастя зустрітися з вашим особистим приятелем, ваша високість, з його Еміненцією кардиналом Гамбаріні.

Петр, доти стриманий, ожив.

— Де? — недипломатично запитав він.

— У Парижі, при дворі її величності королеви–регентки. На жаль, я саме готувався до від’їзду сюди, отож не мав можливості обмінятися з його Еміненцією більше ніж кількома несуттєвими словами. Але не смію вас більше затримувати, ваша високість — до того ж я і сам мушу ще цього ж вечора написати її величності звіт про ваш історичний, якщо можна так висловитися, вступ до світової політики. Можна собі уявити, що сьогодні вночі багато таких, як я сам, буде, замість сну, писати рапорт, від якого, будьте певні, ваша високість, у багатьох і багатьох знатних грудях перехопить подих. Душно, наближається буря і, їй–Богу, я цьому зовсім не дивуюся. Я був щасливий зустрітися з вами, ваша високість, і дозвольте побажати вам доброї ночі.

Шевальє де ля Прері сів до карети і від’їхав.

ЯК ПАПІ СТАЛО НЕ ДО СМІХУ

Коли папа довідався з офіційних, надійних і, як завжди, чудово поінформованих джерел, що Петр Кукань alias граф ді Монте К’яра не лише живий, але