Віннету ІІІ - Карл Фрідріх Май

— Ти візьмеш цього індіанця і потягнеш його вгору по схилу, а потім донизу — поки не дійдеш до великого клена. Там чекай на мене.

— Боб усе зробити, маса!

— Але ні в якому разі не розв’язуй червоношкірого — інакше він тебе вб’є.

— Ні, маса, Боб не хоче, щоб його вбити!

— Роби, як я тобі сказав.

Величезний негр легко взяв на спину хлопця і поніс його до перевалу геть із долини, а я повернувся до індіанських коней. Переді мною було важке завдання — вкрасти відразу всіх шістьох коней. Але самому мені це зробити було легше, ніж із допомогою негра, бо індіанські коні чомусь страшенно не люблять негрів і не слухаються їх. А не можна було допустити, щоб команчі, помітивши зникнення свого товариша, рушили навздогін.

Я зауважив ще раніше, що скарби, які ми захопили в таборі грабіжників, зникли. І вкотре переконався, що золото цілком справедливо називають «смертоносним пилом». Із сотні людей, які вирушають на пошуки золота на Дикому Заході, живими залишаються хіба десятеро, не більше. Блиск і брязкання спокусливого диявольського металу будить злих демонів, і тільки під заступництвом сильного закону зло, заховане в золоті, перетворюється на благо.

Я зняв з коней попруги і прив’язав голову одного коня до хвоста іншого, а тоді схопив першого за вуздечку і повів за собою. Тварини впиралися, невдоволено пирхали, але я, хоч і не без зусиль, зумів перетягнути їх через перевал і провести донизу. Тепер індіанці лишилися без коней і не могли поїхати по підмогу. Таким чином їхня місія зловити нас із Бобом була приречена на поразку.

Негр сидів під старим кленом, не зводячи очей із бранця. Він явно відчував себе ніяково сам на сам із червоношкірим, хоча в того були зв’язані руки й ноги. Побачивши мене, Боб полегшено зітхнув і радісно усміхнувся.

— Як добре, що маса Чарлі повернутися! Індіанець робити страшні очі, страшні, як сам диявол. Він бурчати і хропіти, як тварина, і чорний Боб вдарити його по щоці, щоб він замовкнути.

— Ти не повинен був його бити, Бобе. Той, хто вдарив індіанця по обличчю, стає його смертельним ворогом. Тепер, якщо колись він опиниться на волі й зустріне тебе, тобі кінець.

— Чорний Боб кінець? Тоді краще відразу вбити індіанця, щоб він не вбити Боба.

З цими словами негр дістав ніж і приставив його до грудей бранця.

— Зупинись, Бобе! Якщо ми збережемо йому життя, він допоможе нам звільнити містера Бернарда.

Я вийняв кляп із рота індіанця.

— Нехай мій червоношкірий брат дихає вільно, але говорити він буде тільки з мого дозволу.

— Ма-Рам буде говорити коли захоче, — відповів індіанець. — Навіть якщо я буду мовчати, блідолиций все одно вб’є мене й візьме мій скальп.

— Мій червоношкірий брат помиляється, — заперечив я. — Ма-Рам буде жити і збереже свій скальп, бо Вбивча Рука вбиває ворога тільки в чесному бою.

— Блідолицього звати Вбивча Рука? Уфф!

— Я кажу правду. Ма-Рам не є моїм ворогом, а навпаки — братом. Він проведе Вбивчу Руку до вігвама батька.

— Батько Ма-Рама — вождь ракурро То-Кей-Хун, Рогатий Бик. Він уб’є мене, якщо довідається, що я потрапив у полон до блідолицього.

— Мій брат хоче, щоб я повернув йому свободу?

Юнак здивовано подивився на мене.

— Хіба Вбивча Рука може звільнити воїна, чий скальп і життя належать йому?

— Якщо мій червоношкірий брат дасть мені слово, що не спробує втекти і піде зі мною до вігвама свого батька, то я зніму з нього пута і дам коня та зброю.

— Уфф! У Вбивчої Руки міцний кулак і велике серце. Він не схожий на інших блідолицих. Чи можу я бути впевненим, що він говорить те, що думає?

— Я ніколи не обманюю. Чи буде мій червоношкірий брат коритися мені, поки ми не опинимося віч-на-віч із То-Кей-Хуном?

— Ма-Рам підкориться волі Вбивчої Руки!

— Тоді нехай Ма-Рам прийме з моїх рук дим миру і нехай його душа перетвориться на дим, а тіло — на попіл, якщо він порушить своє слово.

Я вивів зі схованки мого мустанга і дістав із сумки дві сигари. Це були тонкі гаванські сигари, які я прихопив у таборі розбійників. Звільнивши бранця, я посадив його поруч із собою, і ми закурили, дотримуючись ритуалу викурювання люльки миру.

— Хіба у блідолицих немає Великого Духа, який би дав святу глину для того, щоб зробити люльку миру? — запитав Ма-Рам після того, як були вимовлені звичайні в таких випадках слова.

— Великий Дух блідолицих могутніший і сильніший за всіх інших духів, і він дав багато глини для трубок. Але блідолиці курять люльки тільки у своїх вігвамах, а в прерії п’ють дим світу з сигар, які займають набагато менше місця.

— Уфф! Сікарр! Великий Дух блідолицих дуже мудрий. Сікарр зручніше, ніж люлька! — здивувався простодушний хлопець, безбожно перекручуючи нове слово.

Боб, який усе ще боявся, що індіанець не пробачив йому ляпаса, зауважив, що ми мирно сидимо і куримо, тож вирішив приєднатися до нас, щоб уникнути помсти.

— Маса Чарлі, можна і Боб покурити дим миру з індіанець! — попросив він.

— Ось і тобі сигара, але кури її в дорозі. Нам уже час рушати, — відповів я.

Команч узяв з приведених мною коней свого і стрибнув йому на спину. Боб сів на другого коня, а інших я повів за своїм мустангом.

Я встиг уже добре вивчити звичаї індіанців. Тепер у мене не було жодних причин боятися, що він втече від мене. Поміж долиною, у якій ми перебували, і тим місцем,