Сини Великої Ведмедиці - Лізелотта Вельскопф-Генріх
Джекман уже взявся за келих, але затримався, чекаючи, поки Токай-іхто підніме свій.
— Назву «вогняна вода» вигадали не червоношкірі люди, — холодно відповів вождь. — Білі дали нам пізнати її смак. Воїни дакотів звичайно називають цю воду міні-вакен, що означає «свята вода».
Джекман і його офіцери зареготали. Майор Сміт залишився серйозним.
— Свята вода? — ухопився полковник за цю нитку розмови. — І як це вам спало на думку?
— Наші вуха чули, що білі люди п'ють таку воду у тих місцях, де служать Великому Духові.
— У церкві… ох, хай йому дідько, — це вони про вино так кажуть… — Джекман знітився. — Так-то воно так, але ж це зовсім не те саме, що бренді, хоч і вином можна впитися. Гаразд, отже, свята вода… і через те що ви справді благочестиві, то з охотою вип'єте з нами, чи не так?
— Я не знаю, що має на увазі білий вождь. Але оскільки ми не можемо похвалитись, що брали участь в перемозі над сильним духом, то нам і не личить бенкетувати разом з білими людьми.
— Так, але скажи-но мені лишень… — Джекман підніс келих, і, цокнувшись з офіцерами, випив і мовчки подивився на трьох індійців, що навіть не торкнулися своїх келихів. — Скажи-но мені… у вас, здається, якісь дивні уявлення про все. Що це за сильний дух, якого ми начебто перемогли?
— Той, якого люди замордували до смерті, бо він їм проповідував мир і любов до своїх братів. Білі люди звичайно показують зображення цієї людини на дибі, так само як і ми виставляємо напоказ скальпи своїх ворогів, і збираються перед ним, щоб пити чарівну воду і святкувати свою перемогу над ним. Фермери і торговці здалеку сходяться на це свято і домовляються ще менше платити червоношкірим людям за боброві хутра та бізонячі шкури.
— Всемогутній боже! — Джекман одним духом вихилив келих бренді. — В тебе зовсім невірне уявлення про це. Ми ж молимось цій «людині на дибі», як ти її називаєш. І ми… — полковник запнувся, — ну й ми, певна річ, любимо теж мир. Тому ми й зібралися сюди на переговори з вами, непокірними червоношкірими.
Дакота глянув на полковника, очікуючи, які ще диво-нижні речі він почує від нього. Але Джекман обережно ухилився вбік, ніби із заростів тернику, між які ненароком потрапив.
— Ні, тут не місце для проповіді, — промовив він. — Краще вип'ємо по одній. — Йому знову налили. — Ну! — вигукнув Джекман. — То-як же наші червоношкірі друзі? Чи одважаться вони нарешті хоч на один ковток?
— Ми не п'ємо, бо дали таку обітницю, але нехай полковника Джекмана це не турбує. Нам подобається дивитися, як ви п'єте.
— Це не годиться, щоб лише одна сторона пила. Ви незговірливий пан! А може, таки спробуєте?
— Дякуємо.
— Ну гаразд. — Джекман незадоволено відсунув свій келих. Він зрозумів, що його атака зазнала поразки. Токай-іхто нишком посміхнувся.
— Тоді ми мусимо порозумітись на суху! — Полковник поклав руки на стіл і нахилився вперед з привітною фамільярністю. — Тн перед цим висловив дуже цікаві думки про мир, братню любов і таке інше. Ми ж справді не якісь там нелюди. Все повинно уладнатися таким чином, щоб жодна сторона не була скривджена.
— У полковника Джекмана є якась пропозиція?
— У мене є безліч пропозицій, які можуть забезпечити мир. Але спершу треба було б знати, чого ти, власне, хочеш.
— Це вже сказав мій язик.
— Авжеж, звичайно. Ми ж не хочемо позбавляти вас життя. Ти надзвичайно здібна людина. Ми вже знаємо тебе з чуток. Про тебе тут розповідають щось неймовірне! Висадити у повітря увесь форт… Ясно, що ми вбачаємо в тобі партнера, до якого треба ставитись під час переговорів з усією серйозністю, хоч ти ще й дуже молодий. Твої люди, здається, тобі довіряють… Які, власне, у тебе повноваження? — Останні слова Джекман проказав швидко й разом з тим насторожено.
— Вони визначені в розмовляючому папері. Мої вуха готові вислухати пропозиції довгих ножів, і мій язик повторить їх вождям і старійшинам дакотів.
— Он як… гм. Отже, ти не маєш права від імені всіх дакотів підписати чи відхилити наші пропозиції?
— Ні.
— О, тоді ми тут даремно хвилюємось. Справді, у такому разі. немає ніякої рації обговорювати цю справу. Але я мушу… справді мушу зауважити, що це, м'яко кажучи, велике зухвальство прислати мені посередника без повноважень… Чи ви взагалі уявляєте собі, що таке полковник?
— Начальник довгих ножів, що за дорученням Великого Батька і його старійшин запросив сюди у форт Відпочиваючого Бізона і Токай-іхто. Білі люди покликали мене. Але коли їм не подобається моє обличчя, то я можу піти.
Абсолютно спокійний тон індійця роздратував Джекмана.
— Отже, на сьогодні досить нам сперечатись. Ми покликали тебе тому, що твоя слава і твій вплив серед дакотів начебто надзвичайно великі. Нам здається, що в тебе є здібності стати другим Понтіаком. Я вважаю страшенним безглуздям, що такій людині, як ти, вони не дали більших повноважень. Що ж до нас, ми були б дуже зацікавлені в тому, щоб укласти з тобою остаточний договір. Ти ж принаймні є вождем Ведмежого братства?
— Так, я військовий вождь Ведмежого братства.
— Гаразд, зараз іде війна, отже, ти — вождь. І хоча б від імені Ведмежого братства ти маєш право говорити?
— Так, разом з цими двома старими членами
